— Ти легких шляхів не шукаєш, — Яків м’яко загиготів від того, як ведмідь почав викладати слова. Йому не потрібне було чітке розуміння, бо ж і чітких питань не було, але пів-орк цінував і з захопленняв споглядав за педантичністю Сібо як друїда.
***
Перед тим як піти, Яків наголосив, що приховає біля узбіччя вози й тварин прикує до дерев, щоб не очі розбійним панам на дорозі не кидались. Це не зайняло багато часу, бо ж і сильно Підмогильний не старався. Келегар, судячи по всьому, не спішив за всіма, а Келегару Яків довіряв, бо ж краще за інших знав, як пече клеймо кольору шкіри.
Він догнав решту вже на невеличкій зупинці. Яків не біг, але від швидкої ходи по горбистому лісу на лобі взрісся піт. Каплі він витер листком з дерева, а його потім розтер між долонь і соком змочив чоло і вилиці — сік швидко засох тоненькою шкірочкою.
— Що тут? Пастка, га? — Підмогильний схилився над натягнутим шнурком. — Хтось зна, гоблінська робота? — Яків поглянув на Сібо, його ведмежий нюх може й зміг би відділити характерний запах цих істот. — Якщо місце перевіряли недавно, ми легко можемо попасти в ще одну засідку, бо ж мисливці не залишають пастки далеко. Я можу... зробити нас непомітними для гоблінів, та, пропоную, стати помітними, піймати одного із розбійників живцем і вмовити його відвести нас. Всі ж бо знають, що гобліни хоч і слабкі, та істоти чесні з собою, і вони знають, що слабкі, тому часто хитрують. Нехай думають, що ми попали в їхні хитрощі... що скажете?