Яків схопився двома пальцями за край бороди й почав крутити жорсткі волосини в «колоски». Так він задумувався. Та це не тривало довго, Яків на важливі роздуми залишав собі лише сім секунд, щоб не піддаватися сумнівам, які ні до чого хорошого не вели. Ось він і відрахував чотири секунди, після чого випрямився и поглянув на ведмедя.
— Ох, надіюсь, це були не коні Гандріха і його найманця Сільдара. Та, слід перевірити. Що думаєш, Сібо? — Він оглянувся назад до стежини, вставив два пальці до рота і свиснув дзвінко, щоб привернути увагу товаришів.
— Гей, хлопці! А чи ж то не коні Гандріха і бійця, що супроводжував його? — А потім він говорив вже тихіше, до Сібо. — Вони ж відправились геть перед нами до міста й чому б їм також не попасти в пастку гоблінів? Якщо так, ми повинні перевірити, бо ніхто нам не заплатить, а що саме головне — ми можемо втратити хорошого дверга. Та це потрібно обговорити.