Яків піднявся на ноги після дружнього жесту перетвореного друїда. З пащеки ведмедя пахло далеко не квіточками, але і сам піворк не в ароматних оліях мастив свої руки, а в нутрощах знекрашеного від ударів Бодомара гобліна. Забруднену в крові руку обтер об одяг мерця, а вільною рукою підтримував мішечок з зібраними золотими монетами. За ведмедем він пішов по невеликій дузі, скинувши золото на віз Бодомара, а потім направився від стежки назад до узбіччя. Для Якова сліди мало чим відрізнялись одне від одного і він не сильно розрізняв послід лисиці від вовчого, проте, побачене було очевидним — щось волокли по лісовому листі.
— Крові немає? — Запитав піворк і сам схилився біля такої стежки. Він перевертав листя, намагаючись зрозуміти, чи на ньому не залишись сліди багрянцю тих бідолашних, що втрапили в засаду перед найгіршою карою гоблінів. Бо якщо вони живі, то Яків, який ще й був жерцем, не міг відступитись. З іншої сторони — возам не протиснутись між дерев, а залишати добро на дорозі — це ті ще дурощі. Якщо Яків і піде рятувати полонених гоблінів, то точно не зі всією командою. Та для початку, він хотів переконатись, що це все вартує того, і чи не прийде Яків до пари трупів.