— Возу вистачить й на тебе, Бодомаре. І раз так, то їдь перший, бо мій Ампелофан плететься довше ніж то пішки йти, але дай йому побачити конячий зад, то хоч цілий день бігтиме. — Яків обвів воїна поглядом, однак не став будувати свої враження навколо нього в певну характеристику, бо ж знав, що то все ілюзія, або ж як говорив Ліший — «рогозова ковдра», чий пух літає повсюди і відволікає від спостерігання справжніх людей, і справжнього світу. Темний єльф теж не сильно здивував Якова, бо ж такій він був — безпристрасний і спокійний. І він знав про дурну славу деяких із них, але ж розумів, що Келегар — це не всі темні єльфи, а значить і зарано ставити вирок на ньому. А от піврослик Сібо, якого Яків помітив не відразу, викликав у нього щиру широку посмішку. Яків вважав, що магія, як і пісні чи то ремесло — це наслідок культури, і теж відрізняється від місця до місця, і вже йому кортіло взнати, як діє саме цей друїд. Та часу було обмаль.
***
— Що ж, друзі, Гандріх попросив нас про допомогу, а значить допомога потрібна йому дуже сильно, бо ж де є дверг таємничіший від Гандріха, га? — Яків привстав із-за столу, магічні ягідки з долоні поклав в тарілку на столі і вислизнув із-за лавиці, щоб направитись до дверей.
— Сібо, сядеш поруч? — кивнув він піврослику і вийшов на вулицю. Підійшов в першу чергу до вола Ампелофана під сонне кудкудакання свої кур в клітці й почав гладити його по морді.
— Добре поїв, га? Візок стане трішки тяжчим, але ти не хвилюйся, ти сильний. — Він перевірив зуби вола, його копита швиденько й його упряжне вбрання, а потім заліз на віз, вмостився на лавиці, покритій вязаним килимом, скинувши перед цим рюкзак до інших своїх речей. Віз був невеликим, та виглядав новим, деревина ще не встигла почорніти й зігнити. Хоча Сібо якраз міг зрозуміти чому так, бо ж хто як не друїди володіють знаннями, як піклуватись про природу й вироби з неї. Яків був готовий віїзджати якраз за Бодомаром.
— Хтось знає, що нас чекає на шляху? Я чув...