Джеймс Шева
Ти повернувся до друзів зі всім необхідним для веселого перегляду. Відголоски розмови поліцейського з дресирувальником лише натякали на те, що відбулося насправді. Відчував ти себе як ніколи добре, хоч і не раз страждав через оце твоє внутрішнє й безперебійне відчуття справедливості. Для дітей поняття справедливого — це лише грубо витісаний концепт, який розуміється ними просто й примітивно. І подібні твої вчинки сприймалися лише як ябедництво, але ти ж розумів це зовсім інакше, і добре що твої друзі розуміли тебе. Ти розказав поліцейському, бо знав, що хотів би жити в чесному світі. І хоча з часом твоє наївне світосприйняття отримувало гострі кути бридкої реальності, внутрішнє відчуття справедливості лише загострювалося. Ти виношував в собі те, що змогло зміцнити твою душу й характер. Таким був твій шлях, і саме тому, вихователь відправив тебе в табір соціальних наук — осередку справедливості.
Розлука з друзями була болісною. Ти як і раніше міг би бачитись з ними, та під час навчання ти розумів, як тобі не вистачає «геніальних» витівок Соломона, або ж надто хитрого й зухвалого погляду Гаррі, або ж, нарешті, дивної вимови слів Кайоли. Вся твоя нова компанія — це діти багатих сімей: потомки адвокатів й діточки суддів, а разом з ними й ті, хто постраждав від несправедливості настільки сильно, що дитяча впертість виховала в них люте бажання зробити світ кращим. І навчання — це величезні лекції, постійні й постійні повчання й нудне вивчення законів. Все частіше виникали думки, що, може, освіту переоцінюють і тебе розподілили не туди? Та як би то не було, наступні роки тягнулись для тебе дуже важко. Цікавого навчання було небагато. Хоча, іноді все ж виникали захоплюючі ситуації.
Якось, в рамках практичної роботи, всю весь ваш клас поділили на маленькі групи, по троє учнів в кожній. Вибирали, по словам вихователів — випадково, та ти знав, що це геть не так, бо ж протягом всього навчання вас досліджували й складали величезну біографію, на основі якої й намагалися виховати у вас «правильні риси». І ось чому, ти був в одній команді з повними протилежностями: з Гаргом Боргулом — орком-сиротою, який навчався за кошти батьків своєї кращої подруги: доволі моторошним, мовчазним й дивакуватим орком, який показав себе доволі радикальним мілітаристом; а також з Боном МакГоном — наслідником якось відомого в Пебо сімейства півросликів, що ще з часів війни надають юридичні послуги за гроші: він ж був доволі розумним, та занадто раціональним й емоційно скупим. Вас відправили до одного з державних адвокатів, щоб допомогти йому у захисті постраждалого від банківських махінацій одного з невеличких місцевих банків сімейства Балейн. Адвокат виявився тим ще бездарним п’яничкою, який, як Гарг якось підслухав — навіть не збирався допомагати звинуваченому через погрози зі сторони сімейства Балейн. Проте, йому прийшлося робити хоча б щось, щоб через вас він не втратив свою роботу. І перші чотири дні завдання боли безглуздою спробою відволікти вас. Ви просто сортували папери, читали по декілька разів отримані справи, відвідували постраждалого й нічого більше. Гарг став ініціатором того, про що думав кожен в вашій групці — взяти все в свої руки. Й ви вирішили хоча б якось допомогти бідолашному дідусю, який став жертвою недоброчесних банкірів. Бон опрацьовував документацію й справи банку, а також показання постраждалого; Гарг займався налагодженням зв’язків з поліцією та підбором свідків подій. Тобі ж випала найважча участь — пошуки доказів правопорушень сімейства Балейн і спроба врятувати справу від їхнього бандитського впливу.
З початку ти діяв під прикриттям в середині банку. Намагався вивідати різноманітну інформацію — це не було складно. Там ж ти і дізнався про те, що банк переживає скрутні часи й часто зустрічається з поліцією, яка ще ні разу нічого суттєвого не зробила банку. І тоді ти вирішив прослідкувати за одним із банкірів, який кожен день чомусь покидав робоче місце і повертався геть на наступний день. Ти слідкував за ним цілий день, поки він просто кружляв кварталами й робив безглузді покупки. Але на вечір він поїхав в порт і там відбулася дивна зустріч з двома офіцерами поліції. Ти помітив, що банкір передав гроші поліцейським й зробив фото. Та ти забув виключити всплеск на камері і яскраве світло виявило тебе. Поліцейські дістали зброю і побігли в твою сторону. Просто втекти тобі б не вдалося, та може ти зміг би сховатися серед лабіринту з контейнерами, або ж добігти до вантажного крану й заблокувати контейнеррм всіх корупціонерів і викликати поліцію? Або ж викрасти патрульний автомобіль і втекти? Те що ти отримав — точно вистачить, щоб виграти справу. Та ситуація була небезпечна, тому ти...
***
Гаррі Абеді Дюбуа
Зручно, коли поруч є захисник. Страшний пес — це більш ніж достатня зброя, щоб відлякати маленьких злодюжок. Але ти не лякав. Налякаєш — і лише спровокуєш злодіїв на ще більші злочини — мало хто справді змінюється після такого. Але й облаштування ситуації так, щоб виставити злочинців не такими ж й поганими теж не завжди грає на руку всім сторонам, лише совісні можуть розчулитись після такого, а совісні діти зустрічалися вкрай рідко. Кожен раз коли ти потрапляв в подібні ситуації, вибір було робити назвичайно важко: не вистачало ні часу, ні досвіду. Після тієї ситуації з крадіями, ти поставив себе на ситуацію мами — мама напевно б дозволила злочинцям втекти, але б звернулася до поліцейських й все розказала б — цього часто бува вдосталь, бо майже ніхто насправді не старається настільки, щоб допомогти в таких малих злочинах й майже ніколи не звертаються до поліції. А ось відчим — ти не знав, як подіяв би він. Для тебе Вільям був таємничою і непохитною істотою, розкусити яку надзвичайно тяжко. Ось так ти й жив — в постійному обдумванні минулого й не в змозі швидко прийняти правильне рішення в теперішньому. Можливо, саме тому тебе відправили в психологічний корпус виховання.
Хоч ти вперше і відділився від своїх друзів, варто було признатись, що навчання стало більш цікавим ніж в молодшій групі. На щастя, деякі корпуси сучасної освіти ставили за основу отримання практичних навичок. Джеймсу не повезло — він постійно жалівся на нудні лекції. Тобі ж гріх було жалітись. Кожен день ти займався тим, що любив. Технологія рольової гри* — це основа для психологів. І не рідко, ти брав участь у справжніх психологічних сеансах. Завдяки твоїй чистій зацікавленності й захопленні навчанням, вихователі полюбили тебе й намагалися якомога частіше розважити тебе цікавими задачками. І десь там ти зрозумів, наскільки різноманітна робота психолога. Вона ніколи, насправді, не зводилась лише до вирішення внутрішніх і зовнішніх конфлкітів. Це була ціла низка наук та вчень, які були тісно пов’язані з інтуїцією — містичним й швидким розумінням того, як слід вчинити. І це якось поставило тебе в незручне положення, бо ж ти звик покладатися на науку й техніки, ніж на інтуїцію, і тому тобі потрібно було багато часу для прийняття рішення.
Це сталось на одній із практик. Твоя вихователька знову відвела тебе до своєї подруги, що надавала послуги психолога для сімейних пар. Ти часто приходив на сеанси, сідав собі за стінкою, щоб не соромити пацієнтів своїм занадто зосередженим виглядом й слухав. На сеанс прийшла, на твій погляд, доволі нудна пара. Чоловік був невдоволений економічною неграмотністю жінки, а жінка говорила про нестачу уваги чоловіка. В таких ситуаціях все вирішувалось заключенням сімейного договору, й психолог відомими тобі шляхами йшла до цього заключення. Та, в якийсь момент пацієнти здійснили сварку. Сварка швидко переросла в неконтрольований обмін гучними словечками, а потім ти почув крик. Чоловік в люті розбив вазу й відкри вікно. Він почав говорити, що стрибне, раз він такий поганий. Психолог розгубилася. Жінка пацієнта своїми емоціями лише погіршувала ситуацію. Все було геть не так як у фільмах — чоловік мав твердий намір через лють. Ти увірвався в кімнату й помітив, що той вже дивився вниз з сто тринадцятого поверху хаморочосу. Спокій зберігав лише ти. Та, часу було обмаль. Твої слова могли б і не бути почуті у всій сварці, і даже рішення добігти до нещасного й затягти його могло закінчитись плачевно. Ти скористався інтуїцією і...
***
Кайола
Поток води ось-ось повинен був перетворити тебе в куски плоті, якби той дивний внутрішній голос, що супроводжував тебе майже все життя не посилився. Ти відкрився йому й відчув, як він покинув межі твоєї свідомості. Тоді ти прокинувся в обіймах Соломона. Гоблін не на жарт злякався, що ти помер. Він думав, що встиг зупинити потік до того, яки тебе розітнуло в очисному центрі. Та ти знав, що саме врятувало тебе. Твій Камінчик з тих пір з’являвся у твоїх снах все частіше. Ти говорив з ним і отримував відповіді. Він був духом. Одним із багатьох у Світі Духів. Світ Духів існував насправді, бо душа кожної живої істоти брала початок звідти і туди поверталась після смерті. Чи точніше, вона завжди була частиною Світу Духів, як тіло завжди є частиною Світу Тіл — навіть після смерті, бо ніщо матеріальне насправді не зникає безплідно. Ти намагався знайти шлях до того світу, і з допомогою Камінчика зміг. Твій перший транс застав тебе після сильної втоми, коли ти цілий вечір грав в дурнувату гру Соломона. Перед сном ти вирішив викласти в щоденник свої думки, як сили раптово покинули тебе й ти опинився в напівсні, вештаючись по власній кімнаті. Та це насправді була не твоя кімната й коли ти зрозумів це — ефект зник. На щастя, перед тим як тебе розподілили у корпус магів, ти навчився затримуватись у Світі Духів достатньо довго, щоб вразити вихователів й лишити себе великою частини нудної школярської теорії.
Разом з вихователем ти почав вивчати техніки швидкого занурення в Світ Духів і способи взаємодії з духами. Як виявилось, шаманізм став цілою наукою, і технік було безліч. В основі їх всіх знаходився термін — «Ом». Це був звук, промовляння якого створювало вібрації, яка резонувала з пульсом таким чином, що допомагала швидко розслабитись. Ще шестеро із твоєї підгрупи витратили пів року на опанування техніки. Тобі ж вистачило півтора тижні, щоб за лічені секунди входити в транс. Після «Ом» йшли «Де» та «Вей» — рух та спокій. В світі духів важливо було навчитись керувати свідомістю таким чином, щоб її сила не зруйнувала ефект перебування в Світі. «Де» — це направляння думки по формах «Бхакті» або «Дхарма» — розсіяно, або зконцентровано. Розсіяний поток думок мав низьку інтенсивність, але дозволяв отримувати інформацію з величезної області, а от зконцентрований навпаки — був надзвичайно інтенсивний й дозволяв сприйняти конкретну думку. Це було для безпечного перебування в Світі Духів, бо його жителі не завжди були добре налаштовані й з легістю могли вводити в оману шаманів, що іноді приводило до обездушення — втратою шаманом власної душі, або ж — захопленням — коли дух поселявся в душі шамана й шкодив йому. Тому техніки «Бхакті» й «Дхарма» були базовими захисними техніками. Стан спокою — «Вей» був необхідний в тих ситуаціях, коли необхідно було приховати свою присутність; «Вей» також міг переростати в «Мурті» як поєднання «Вей» та «Дхарма», що дозволяло концентрувати увагу в очах й помічати ряд прихованих дій Душі, пов’язаних з їхнім використанням «Ізів» — життєвої енергії, яку душі накопичували в взаємодії з живими істотами й використовували на подобі мани. А була ще одна техніка — найскладніша й найважливіша — «Мокші». Суть «Мокші» в вивільненні глибинного потенціалу власної душі певним чином, це впливало на найбільш ефективний спосіб для шамана взаємодіяти з духами. Як було відомо, шамани могли веселити духів й тим самим користуватися їхньою поміччю, або ж домовлятися з ними, або ж навіть підкоряти їх силою. Ця техніка виявлялася завдяки місяцям концентрації уваги на чашкам з гарячим шоколадом. Ти навіть засмутився, що випив всього триста сорок чотири чашки гарячого шоколаду, перш ніж тобі вдалося виявити свій тип «Мокші». Коли ти допив той самий шоколад, концентруючись на ньому. Осадок на чашці...
***
Соломон Кірхеман
Щоб закрити всі отвори аварійно й спричинити вибух розподільної системи необхідно було потратити безліч часу й немало сил, бо ж не було системи аварійного закриття шлюзів поблизу. Та зато була система регулювання решітки, звідки подавався поток води. Вона ніколи не закривалася повністю й рухалась в обмеженому радіусі, лише для того, щоб почути, чи система внизу працює. Власне кажучи, це був механічним рудиментом застарілої каналізаційної системи, та тепер він міг втілити твій план у життя. ти подумав, що якщо тобі вдастся зламати решітку, це спричинить аварійну зупинку систем. Бо так була запрограмована ця система. Залишалося одне — перелізти по опорній балці на бік, де знаходився потрібний механізм. Лише думка про те, в що може перетворитися Кайола змусила тебе рушити. Ти й сам ледве не попрощався з життям, якби не притиснувся би міцно до іржавої і слизької балки. Але тобі вдалося дістатись до механізму й важелем виламати вентиль, який би ти нізащо не зламав своїми руками. І це спрацювало — на половину. Вода не припинила подаватись, але шлюзи почали перекриватись. Ти ледве встиг дістатись у найближчий перед тим, як стався вибух.
Лише через декілька годин ти знайшов Кайолу і своїх друзів. На щастя, всі були живими. Вам навіть вдалося втекти від працівників, хоч Джеймс погодився з цим дуже неохотно.
День був зіпсований. Ніяких автоматонів ви тоді й не побачили. Хоча всі розуміли, що цей випадок дуже поміг вам зрозуміти, хто ви насправді. Ти зрозумів, хто ти. Тому, тебе відправили у корпус природознавців.
У тебе було дуже пізавальне навчання. Напевне, серед своїх друзів, ти найбільше любив теорію, та в твоєму навчанні її було мало, зате практики — сповна. І це було теж непогано. Часто ти їздив з групами археологів на місця розкопок, або ж навіть відвідував печери з вченими-спелеологами. Ти дуже любив досліджувати зірки й вивчати властивості рослин й мінералів. Майже весь період навчання ти був поруч з видатними особистостями, з надзвичайними знаннями й вміннями. Але один раз, ти зрозумів, що і сам був видатним — неограненим каменем, як любила говорити твоя вихователька.
Це трапилось, коли ти був в складі експедиції на Вугільну гору з ціллю вивчення впливу газових рештків в результаті спалення вугілля на найближче рослинне середовище. На шляху ви зробили зупинку в невеличкому шахтарському таборі. Там ви виявили, що багато із працівників захворіли на якесь невідоме респіраторне захворювання, коли відкопали новий рукав шахти. Через це, рішенням експедиції було негайно покинути табір й відправитись далі, а частину відправити назад, за допомогою. На жаль, ти став частиною тих, кого відправили назад. Однак, коли ти знову прибув в табір й побачив шахтарів, які обідали коренеплодами, схожими на дубовий томат**. Однак, це був не він, і очевидно, що саме ця їжа стала причиною епідемії. На щастя, ти знав, як їм допомогти, для цього потрібно було...