Дванадцяте липня 626 року ПБР" назвали днем життя, завдяки зламаній ланці в дев’ятнадцять мільйонів триста тридцять п’ять тисяч вісімсот дев’яносто двох народжень в родильних домах Рурашу, Аверісу, Пебо й Крешбангу. Власне, новий рекорд перевершив минулий на тридцять дві тисячі шістнадцять дітей, які побачили світ вперше за панорамними вікнами своїх палат. Експерти вбачали причини багато в чому. Тут зіграли й природні фактори, як от наприклад тепла й суха зима, а також і культурні чинники, бо ж саме в цьому році анонсували шістдесять третій сезон легендерного серіала «Життя Бату»; врешті-решт, більшість свят перепадають на зиму, і саме це зблизило людей, ельфів, півросликів, дварфів, орків і гоблінів настільки, що зовсім скоро, в липні в родильних домах з’явилася проблема з недостачею місць. Третій світ** переповнився приємною новиною настільки, що став причиною приступів епілепсії у більш ніж трьох ста користувачів. Інформація буквально заполонила цифрові вулиці мережі й цілого світу в якийсь момент стало мало для тих одинаків, які не збиралися приєднуватись на нове свято життя.
Серед одинаків була ж також і парочка, яка зустріла свято все ж там — в родильному дому. Четвірко жінок в тісній палаті з випуклими животами приковано дивились телевізор, очікуючи моменту, коли й їхні діти стануть причетні до такої визначної події. Гул в коридорах заважав їм спати й одна із них весь час звинувачувала, цей гамір в тому, що не може видавити із себе малу копію себе. Інші троє, чесно кажучи, були толерантні з подругою. Батьки майбутніх дітей ледве прорвались через натовп біля входу, який фотографував новонароджених, вбиваючи в їх маленькі голови страх до яскравих спалахів. Та лікарі сказали, що дітей сьогодні очікувати не варто. Сумна новина.
Закінчилась вона наступного дня. П’ятниця тринадцятого липня шістсот двадцять шостого року стала днем народження нової купки людей. Окрім крику жінок й команд лікарів — тиша. Свято закінчилось так миттєво, що коли діти опинились на волі, то побачили лише місто, яке нагадувало руїни, через всі ці яскраві декорації, летючі листівки, за якими ганялись треновані сікфіни***, і груди попелу від спалених пахощів коло родильного дому. Населення Аверісу завжди було готове гульнути, і також навчилося повертатися до звичного ритму по хрускоту пальців Великого Леносса****. Але вам що? Ви — новонароджені намовлята, тільки недавно покинули тісну домівку, обмінявши її на великі апартаменти лікарської палати. Вашу радість тільки й міг передати той крик, який ви доносили з своїх звільнених легень. Велетенські долоні ще невідомих жінок зігрівали, і життя, наче, йшло не так вже й погано, хоч і судити вам було ні про що. Це був ваш перший день.
Ваш лікар — старий нахмурений дварф з кущавими бровами і дзвінким іменем Дзонко мав припіднятий настрій. Він розкрив двері в палату сам, і перший увійшов до стерильного приміщення. Двоє лікарів плелись за ним з величезними планшетами в руках.
— Добро ранку, жіночки-красуні. — Він завжди лестився. Мамуся Дюбуа в своїх пародіях на дварфа лестилась трішки краще. Та всі чотири жінки широко посміхнулись, бо ж день-то і справді краще нікуди. — Як самовідчуття? Як настрій? Ви вже поїли? О-бо-в’яз-ко-во поїжте, чуєте. — Почав він заливати зрання. — Діточок зареєстрували. Почекайте до опівдня й ваші чоловіки зможуть вас забрати додому. Ви ніколи не задумувались, чому деякі діти виростають талановитими музикантами, а деякі й два плюс два не можуть зв’язати? — Лікар підійшов до мами маленького Джеймса й поглянув немовляті прямо у вічі. — Подейкують, що це зорі визначають ким дитина стане, хоча, як лікар скажу, що ніякі зорі не впливають на життя більше, ніж ми це собі дозволяємо. Я хочу сказати, матусі, що сьогодні ви круто змінили своє життя і взяли на свої спини величезну відповідальність, і подумайте добре, як ви будете виховувати своїх діточок, бо ж ніякий дитячий садок чи то школа не впливають на дітей так сильно, як рідні батьки. І будьте готові до того, що природа кожного із них... часто буде брати верх в такому молодому організмі. — Це він, напевне, говорив про расу діточок. А й дійсно, хоч як би далеко Східне примор’я не пішло у своєму розвитку, щось йому зламати й не вдалося — обмеженість природи. Попри всю магію й науку, є речі сильніші за все це, навіть разом взяте. Як наприклад вплив раси на характер. Не дарма говорять, що жінок орків слід триматись осторонь в період місячних, бо їх природа вселяє в них лють, здатну стати причиною прикрих проблем.
Ваші мами це врахували давно. Вони звикли жити в тісній дружбі учотирьох ще з навчання в Академії і точно знали, що у їх дітей (себто вас) буде вся необхідна увага.
Так ви і з’явились, без найменшої підозри, в що цей початок приведе вас в майбутньому.