— Ахой, діво, сука-та! — Вукс крикнув з-далеку, яко тільки помітив дівчину під деревом. Точніше, помітив він спочатку книгу в її руках і саме тому звернувся до читачки, бо ж з книгами у Вукса був особливий зв’язок. Він ж перший і вирвався до неї. — Книга... — Зробив довгу паузу. — Вукс Книга. — Привітався й сів поруч. Сів по-дитячому — ноги розставив перед собою, могутню спину вигнув дугою і руками підпер підборіддя, а лікті уп’яв в землю, чим показав свою немалу гнучкість попри великі м’язи. Зацікавленими очима він розглядав букви книги, але ні одну з них не розумів.
— Ех, Вукс не зна цю мову... сука-ні.