На справді, Вукс теж володів магією. Звісно, її він вважав добрим знахарством, а не злим чаклунством, як от було у всіх інших магів. І коли з’явився Хукір, Книга дометикував, що задля чарки він готовий знову зануритись в недра власних таємних здібностей. Звісно ж, він не збирався слухатись кепа й довіряти себе чаклунові — тільки не до чарки. Тому, тільки-но Хукір розвернувся, Вукс зціпив зуби й орлиним поглядом оглянув Гару — без злості, але з дитячою образою. А потім, ще відходячи далі в сільский дім, аж поки стіна не зупинила його, гоблорк закрив очі, прикрив їх додатково долонями й спустився вниз о стіні, підперши лікті колінами. Таємна магія зробила його геть невидимою, він був певен, що тепер варто почекати деякий час, і злі наміри чаклуна зникнуть, а сам він зможе зализувати рани горілкою й жиром з-під свинячого боку.