Все ще зляканий чаклунством Гару, Вукс втиснувся в двері сільского дому й очима шукав шлях до втечі. Та з корабля для втечі є один шлях — на дно. Тільки-тільки гоблін усвідомив, хто навколо нього. І все в ньому затремтіло, коли той чаклун почав підходити, і шепотіти магічні слова, й рука його покрилась дивним сяйвом.
— Хукі-і-і-і! — Заревів як віл біля пустих ясел і з такою силою втиснувся п’ятками в землю, а дупою в двері, що останні не витримали й з тріском привідчинилися, а сам Вукс повалився на брудну тряпку для ніг, коли рука чаклуна заледве торкнулася його грудей. Вукс скористався моментом, перевернувся на коліна й рванув в середину хижі, готовий хапатися за будь що, щоб врятуватися від демона Гару, який встромив йому в потилицю кинджал. Тепер Вукс не сумнівався, що то був він, бо і тоді користались магією.