Так як Вукс сидів на віверні зверху, щоб передавити дихальні шляхи, йому не страшне було падіння. Начебто. Однак, бачачи стрімке зниження вздовж вулиці селища, він почав верещати:
— Штаг-мо в дупу! Тара-а-а-а-ан! — Не знайшов більш розумних слів й стиснувся ще сильніше, чим в кінцевому результаті й заставив ящірку обм’якнути в своїх обіймах. Гару з’явився геть зненацька і для простого магічного мислення гобліна все було зрозуміло: Гару чаклун. З чаклунами у Вукса склались не найкращі стосунки, один із них увіткнув кинджал йому в потилицю, тому, Книга перекотився від віверни й втиснувся спиною в найближчу хатину, величезною дупою відштовхуючи якогось селянина назад в коридор, з якого він намагався вийти на шум. І всі лаври, в якийсь момент, стали непотрібні. І всі киплячі рани, в якийсь момент, стали невідчутні.