Залізний хват Вукса не ослаб навіть після жалячого удару. Точніше, він ослаб, але отрута спричинила оніміння по всьому тілу, і Вукс навіть не зрозумів, що сталось, бо не відчував самого себе. Деякі містики Чесенту й інших провінцій роками досягали подібного стану в медитаціях, коли відчуття власного тіла розмивалися з потоками навколишнього повітря, а ось Книга, в своєму стрімкому польоті по дузі до сільських будиночків досяг цього за пару годин, чи то хвилин, щоб то таке не було. Гордився зеленошкірий.
— Лети туди, лети туди! — Крикнув Книга, киваючи кам’яним підборіддям в сторону лісу. Віверна, здається, не розуміла його, тому, він знаходив в собі сили навіть для того, щоб напружувати м’язи ще сильніше навколо довжелезної шиї, і таким чином, вивертаючи її, намагався скерувати туди, куди їм всім і тре було. Час од часу він оглядався, перевіряв, що кеп висів на місці з троссами, і що його побратим, бодай орк Зрад волочився по вітру біля ящериної дупи. Жаль було залишати Гару з Хівеном на суші, та життя пірата було не для всіх.