Вукс відчув подих вітру. Свіжі повітряні хвиля обмивали його грубе гоблінське тіло. Та тільки він обернувся лицем до цих потоків, то десь на рівні інстинкту радісно плеснув в долоні. На його зустріч летіла віверна, і він навіть не міг представити кращого закічнення чудового дня. Ця радість була навіть пересилила голос-в-голові, який приказував спускатись вниз. Замість цього, шхуна-Вукс приготувався до зустрічі.
Він посадив себе в напівприсяді, опустивши вотерлінію. Напружив корму і ніс вистромив прямо по курсу крилатої канонерки. Вітер розвивав вітрило на його стегнах, демонстручи селищу якір, готовий закріпити його на цьому даху. Але поки Книга не збирався вставати на якір, тому він викрутив кофель-нагелі й повернув брундвінди, готовий схопити віверну в польоті й придушити її. Багатьом ящіркам подобалось, коли їх трішки придушують, Книга дізнався про це з багатим досвідом міцних обіймів.
— Ай-ай, кеп, сука-да! — Крикнув зеленошкірий й потягнувся до шиї віверни своїми міцними обіймами.