— Ага! — Відповів Книга. Хоча, він не зрозумів, чи саме це мав на увазі, але Хукір завжди розумів його з пів-слова (а Вукс іноді вживав слова по половині), тому, йому можна було довіритись. Головне, щоб кудись вивільнити свою лють. Тому, грубо розуміючи свої потреби в лісі, зеленошкірий підійшов до стіни корчми й почав підніматися прямо по ній, демонструючи всім постояльцям те-що-приховане-за-кілтом, який він зтягнув із парусини свого з Хукіром корабля — на пам’ять. На даху Вукс оглянувся в пошуках лісових дерев, щоб -то швидше піти туди.