| |
|
|
Печера з магічною кузнею то як мінімум цікаво, але в більш далекій перспективі. Хоча, хто зна як воно повернеться і можливо вона стане ключем до того, щоб помста відбулася. Або ж джерелом ще більшого хаосу. Але то вони дізнаються пізніше.
– Нікому немає діла до якогось там Фандаліна, поки воно не приносить гроші. Може пізніше, якщо справа Роксікерів вигорить... А так ти зараз можеш робити з ним все що завгодно.
Келагар плотніше зайнявся іншинми предметами після того як плащ зайняв своє законне місце. Було не дуже приємно що то підробка, але на клятій Поверхні справжній плащ швидко розпався б на окремі нитки.
– Перед самим містом я вас покину і піду вперед...
Дроу замовк і подивився на оточуючих, ніби прикидуючи, як вони взагалі виглядають.
– Якщо я вас не знайду, то зупиніться у Стоунхілла. Хоча ніби у вас є вибір.
Хоча, вигляд у Бодомара був такий, що ідеальним місцем для нього була б інша таверна, менше призначена для чесних людей і з більшою вірогідністю втратити зуби та отримати додаткове залізо в організм.
|
|
181 |
|
|
|
|
В чомусь Ґвен Бодомара розуміла, і навіть співчувала йому. Той був паладином, а значить, на її думку, повз таку халепу пройти не зміг би навіть якби не було ніякої нагороди. Це зовсім не означало, що перспектива мала визивати в нього радість і ентузиазм. Напівкровка підняла брови, закусила губу, і з розумінням покивала здорованю. Їм обом тільки що перепало багатсько роботи.
- Ґандріх не винен в тому, що його з мапою викрали якісь злидні, - все ж зауважила вона, - винні злидні, якщо кого і лаяти - то їх. А ще краще звільнити Дверґа і зробити так, щоб ті засранці нікого більше не скривдили.
До здобичі напівкровку двічі припрошувать було не треба, і вона прийнялась перебірати купу немаркованного мотлоху, вибіраючи з нього якісь частини диковинного обладунку, явно жіночого, і складати їх осторонь. Ще й Сільдара покликала, уточнивши, чи треба йому щось зі знахідок, крім долі грошей.
- Те, що марковане, треба повернути власнику, - погодилась вона, - або, як не знайдем власника - то передати на добру справу. Латандер вчить Світанників допомагати ближнім дарувати надію. Він обдаровує, а не сварить.
Жінка всміхнулась і косо глянула на Бодомара. Вона поки не розуміла до чого той паладин приплів її покровителя. Якщо хотів пожартувати - то не вийшло.
- Ти впевнений?- слова Келагара Ґвенн занепокоїли, - Не думаю, що той Скляний Посох замість войта в Фандаліні, а його братчики тепер міська варта, того Лорди б не допустили. Та все ж та червона гвардія тут нишпорить і тебе шукає, раптом знайдуть, коли будеш один? Гуртом все ж легше відбитись.
- Та й, по-правді до тебе й варта доїбатись може, - жінка відвела погляд. То було прикро, та не визнати, що Келагарові на поверхні небезпечно, вона не могла, а кидати у небезпеці нового побратима - не хотіла, - Як будем разом - то я зможу пояснить і вартовим і войту, що ти з нами і не злодій. А будеш сам, та ще й ховатись - тобі не повірять. Вибач, та народ твій тут не люблять.
|
|
182 |
|
|
|
|
Вцілому й загалом, битва не тільки загартувала авантюристів. Вона ще й зблизила їх емоційно - в деякому сенсі, звичайно. Рішення, які вони приймали під час битви, та обговорення після неї, дали змогу кожному з членів стихійно новоствореного загону зрозуміти, хто є хто. Вони трохи розчистили печеру від смердючих гоблінських трупів, і десь із годинку відпочили, перебираючи те, що можна було собі привласнити на правах переможців. А такого добра тут було навалом: ставало зрозуміло, що Кларґ відправляв свому королю Ґралу далеко не все з того, що грабував на дорогах біля Триборського тракту.
- Мета в мене була досить проста, бо ж я допомагав своєму другові Роксікеру відновити давній гномівський бізнес тут, у Фандаліні. - відповів Сільдар Сібові. Він не був проти того, щоб Гвеннет розповіла визволителям що до чого, бо ж, як він зрозумів, вони теж допомагали Гандріху, от тільки в питаннях припасів. - Альянс Лордів, до якого я належу в якості почесного члена Кавалерії Грифонів Вотердіпа, зацікавлений в розвитку диких земель в околицях великих міст, в тому числі й Невервінтера. Справа ж Роксікерів має цьому сприяти. Крім того, Альянс зацікавлений в загальній безпеці й процвітанні, тож іноді ми діємо на випередження, посилаючи своїх дипломатичних представників. Власне, від одного з них перестали поступати звіти: він мав проводити свою діяльність тут, у Фандаліні, тож мене було направлено дізнатись, куди він зник.
Після того, як авантюристи перевели подих, та зрозумівши, що використати другий басейн під купальню не вийде, вони вирішили збиратися й вирушати в сторону Фандаліну. Марковане добро вони залишили на місцях, бо ж двійко волів наврядчи змогли б тягнути перевантаженого воза, а якби й змогли б - ризик втратити воза був занадто великий. От якби б то ж Підмогильний не покинув їх в таку мить, то можна було б розподілити ящики й коробки на два воза, й спокійно довезти усе до Фандаліну. Інакше ж - зась! Доведеться або повертатись, або скинути це питання на місцеву владу. Не зрозуміло, чи допоміг би Скакун Гвеннет. Доречі: де ж він?...
- Доречі, Гвен: ти, можливо, пам'ятаєш його. Це наш із твоїм батьком бойовий товариш Ярно: звісно, ти його лише в підлітковому віці й бачила, бо коли ми шастали за пригодами вже втрьох, він, на деякий період, поїхав в інші краї, а повернувся вже коли ти стала на власний глях пригодництва. Так от - я маю дізнатися, що сталося з Ярно. Я чув чутки про банди, які ведуть свій розгул у цих місцях, тож, сподіваюсь, він не став їхньою жертвою. Доречі: я так і не віддячив вам за наш порятунок, тож: ось.
Сільдар простягнув свій тризуб. Зброя виглядала дуже дорого та якісно: така, зазвичай, є зачарованою. Опісля, вже коли авантюристи, відпочивши, вийшли з печери й дійшли до воза, їх зустрів Дальдарин. Глянувши на них своїм зверхнім поглядом, він повідомив, що він - не сторожка, і не мисливець на гоблоту, що в нього є своя місія, з усілякими смердами по селам ходить - то не його справа. Тож, проігнорувавши серед авантюристів появу Сільдара, Гвеннет та Валрел, Дальдарин щез у листві дерев по своїх справах. Так чи інакше, а майно Роксікерів було все на місці, тож пригодникам гріх було жалітися на Даля, адже саме завдяки йому віз не пограбували.
|
|
183 |
|
|
|
|
Виявляється золотий голос їх групи Даль все ще не покинув їх. Але радість Сібо була лише мить, совість ельфова змусила його дочекатись всіх та стерегти вози. А далі маг втік, як раніше зробив і Яків.
До слова про Якова, його віз був куди зручніший для перевезення гномського тільця. Роксікеровський віз був незручним і не призначений для живих істот, а лише для перевезення усякого мотлоху. Тим не менш, друїд найшов собі місцинку, на якій продовжив їх шлях до маленького містечка, що тільки почало відбудовуватись. Члени їх групи вирішили не дослухатись до поради Босі діяти обережно. Але все ж дроу, який був замішений у зв'язках з бандою, викликався вирушити до міста першим, перед рештою. Отже, це і стане перевіркою його вірності. Чи влаштує він їм пастку, чи попередить своїх, або чи підготує він шлях для їх групи?
Могло статися і так, що Келагар хоче владнати свої справи і група з цим ніяк не пов'язана. Зрештою, Сібо вирішив не переживати на рахунок цього, внутрішньо будучи готовим до нового бою, який неодмінно буде. Він дістав статуетки, що надибав в колекції мертвого начальника гоблінів, і вирішив їх детально роздивитись. Друїду здалось, що йде від них певна ледь вловима пульсація. Закінчивши з ними, гном відпиляв від свого минулого дерев'янного списа наконечник, і почав формувати з нього дерев'янну кульку.
Результат броска 3D8+3: 3 + 7 + 7 + 3 = 20 - "Три кістки хілу на шорт релакс в печері".
|
|
184 |
|
|
|
|
Перед тим, як всістися спочивать, Ґвен перебрала добро, що їй дісталося після розподілу, дещо склала в рюкзак, дещо причепила на себе. Загальну здобич теж треба було якось спакувати так, щоб зручно донести до воза, про якого вже кілька разів згадували. Тож було чим зайнятись паладинці перед тим, як всістися на сходах на вході у печеру і, притулившись спиною до стіни, дістати з рюкзака їжу і бурдюк з сильно розведеним вином.
Жменькою горіхів і сушених яблук, як думалося паладинці, обмежитись не вийшло. Судячи з того, наскільки вона виявилась голодною, гобліни їх з Сільдаром протримали не менше доби, тож Ґвен і не зчулася як зжувала майже денну пайку під Сільдарові оповідки. Йому вона теж запропонувала і їжі і бурдючок, та й усім, хто був не проти долучитися.
- Ярно, чонявий такий? - перепитала вона в батькова побратима, коли мова зайшла про його справи Фандаліні, - Це той, що реготав як сова, коли татко дізнався про мої татуювання, і лаявся за них прямо на храмовому подвір'ї? Такого забудеш! Кілька років потім мене підначував. Та й батька теж.
Паладинка посміхнулась якимось своїм спогадам і ще хильнула з бурдюка:
- Мені тоді чотирнадцять було, а йому років двадцять п'ять, - продовжила вона, посміюючись, - манерний такий, загравав до всіх черниць. Крім мене, а мені так хотілося, щоб і до мене теж! Тодішні його магічні фокуси справляли враження, тільки йому не кажи, - Ґвен підморгнула Сільдарові, - то давно було. Цікаво, який він зараз? Змінився? Сподіваюсь, з ним все гаразд, і він знайдеться, як завжди, десь у житі з якоюсь солодкою вдовицею. Та як ні - то клич. Своїх треба виручать. За Ярно я всім бандюкам голови повідриваю.
- Але ж... Це ж саме той, якого тобі подарував Тритон, за те, що ми врятували його з полону тих лусканців? - напівкровка здивовано, й одночасно засмучено, перевела погляд з тризуба на Сільдара. Їй не хотілось, щоб він віддавав ту пам'ятну зброю, та він вже запропонував нагороду шукачам пригод, тож давати задню було пізно.
- Ех, стільки спогадів, - зітхнула вона, - як віднайдемо Ґандріха з його мапою, і Ярно, то засядем на якийсь вечір в трактирі, щоб все те попригадувати. Не відкрутитесь, я частую.
По правді, Ґвен була б вже зараз не проти опинитись у корчмі, замовити гарячу вечерю, доброго пива, і, обов'язково, лазню, щоб відмитися після гоблінських печер, тож пропозицію рушати до возів вона зустріла радо. Підхопила свій рюкзак, з притороченим до нього обладунком, взяла, що могла внести, зі спільного, і була готова рушати.
На виході паладинка завмерла на кілька довгих секунд, мружачись і оглядаючись по сторонах. Після тісних і темних печер світ поверхні виглядав безмежним і прекрасним таким, що дух від нього захоплювало.
- Красиво, - тільки й змогла вимовити вона, коли прийшла до тями. Всю дорогу Ґвен дивилась по сторонах, милувалась деревами, і травами, і, особливо - небом, аж кілька разів спіткнулась об коріння, бо дивилась куда завгодно, та не під ноги. І лише біля воза, скинувши на нього зайвий мотлох, паладинка подумки покликала свого друга. По-правді, вона боялась те зробити раніше. Їй не хотілося пересвідчитися в тому, що її бойовий кінь загинув від гоблінських списів. Так, вона будь коли могла б призвати його знову, але вмирати було надто боляче, щоб Ґвеннет не хвилювалась за свого Сивого Вітра.
Але, на щастя, цього разу відповіддю їй було далеке і ледь чутне іржання. А після того, як Ґвен сунула пальці до рота і видала залихватский свист - і гулкий перестук копит.
Сивий кінь галопом вискочив з-за повороту дороги, і попрямував прямо до Ґвен, зупинившись лише перед нею, він спочатку невдоволенно фиркав, поки паладинка пошепки вибачалась, а потім почав тертися об неї мордякою, і покусювати ніжно ремінці рюкзака, а вона обняла його за шию.
- Це Сивий Вітер, - пояснила вона супутникам, ноли наобнімалася з конем, - мій бойвий товариш. Він дуже розумний, - пояснила вона, - але говорить тільки зі мною. А так, в башти бува й мене обігрує.
Результат броска 1D20+3: 20 - "кінь".
|
|
185 |
|
|
|
|
Поки усі були зайняті розмовами, білява ельфійка досі копошилась серед награбованого. Вони говорили о значних ворогах, та у Валрєл не було таких цілей, або якихось зв'язків. Дівчина просто шукала пригод, та здається, якщо вона просто піде за цією компанію, вона їх знайде.
Тим часом вона вирішила зібрати стільки спорядження, скільки вона могла б винести із печери. Хто зна, як воно може знадобитися. Наприклад, її очі зачепилися за шиповану шкіру. Дуже гарну і приємну на дотик. Напевне, з такої вийде виготовити щось гарне. Наприклад тулу для стріл. Але згорток їли поміститься у сумочці, та й ще виглядатимете, що буде не гарно. Але вже дуже сподобався дівчині матеріал. Тому вона поклала.. і здивувалася. Згорток не лише помістився, а навіть не натягнув контейнер. Дивна сумка умістила у себе все і навіть не змінилася. А після, вона взяла щось іще і це теж зникло у сумці. Якби хтось її бачив, а не був зайнятий розмовами, то бачив би як дівчина з дитячим очами все набивала свою котомку речами і дивувалась кожного разу. Зупинилась вона лише тоді, коли усі почали збиратися на вихід, а Ґвен взялась носити здобуті трофеї. Тоді Валрєл зупинилась, наче соромившись за те, що захопила увесь залишок. Тому залишила войовниці віднести хоч щось, а сама першою вийшла з печери і вигрузила у поданий візок усі трофеї, окрім мішечків із золотом.
Свіже повітря, наче повернуло дівчину до життя і втомленість тіла після череди боїв відступила. Тут же на дівчину нахлинуло натхнення і захотілось скласти вірша, та це натхнення розвіяв який ельф буркотун, що осадив її рятівників і утік до лісу. Який дивний слуга виявився у її рятівників. Мабуть, вони йому погано платили, що той відмовився доглядати їх візка.
У Ґвеннет виявився дуже гарний кінь, та от її слова, дещо напрягли ельфійку. Вона ще могла розуміти концепцію бойового товариша між вершником і його конем. І що деякі тварини досить розумні, щоб виконувати команди, але... Валрєл підійшла до Ґвен і співчуваючи подивилась у її очі. Вона м'яко поклала руку на плече і запитала.
— Подруго, скажи. Як давно ти почала розмовляти з конями?
Результат броска 3D8: 6 + 3 + 4 = 13 - "Короткий відпочинок"
|
|
186 |
|
|
|
|
- З дитинства, - не задумуючись відповіла Ґвен Валрел, тоді поправила на коні збрую, і, обернувшись до ельфійки додала задумливо-серйозним тоном, - Чи... Чи тебе цікавить, як давно вони почали мені відповідати?
Перед тим, як розсміятись, паладинка старанно витримала драматичну паузу, від якої мурашки по шкірі пробіглись би в когось більш вразливого.
- Вітер - не простий кінь, - пояснила вона, в той же час сивий жеребець фиркнув і покивав головою, чи то погодився, чи так співпало? - деякі паладини вміють покликати до себе скакуна з інших планів буття. Сивий Вітер прийшов до мене з Небесного.
Напівкровка похлопала коня по шиї, і сунула йому якийсь смаколик, що його дістала з кошеля на поясі.
- Ти ж чула про фаміл'ярів у магів? Це щось схоже, - спробувала пояснити вона, - ми з ним можемо говорити подумки. Та загальну мову він теж розуміє.
Ґвен пустила коня, і легко хоч і наполегливо відштовхнула його морду від своїх сумок, тож він пішов перевіряти де б чи в кого ще потягти чогось смачненького.
- Шкода ваших з Ґандріхом коней, - сказала Ґвен вже Сільдарові, - vith'ez* гобліни. Треба забрати хоча б сідла і збрую. Думаю, на возі їм місце знайдеться. Та й самих бідних тварин з дороги б прибрати.
Знов підійшовши до воза, Ґвен простягнула Сібові дивний посох, що його підібрала в печері.
- Не знаю, чи він чимось цінний, та й вигляда дивно, але так-то це добротний міцний посох. Мені здається, тобі б підійшов. Може лишень трохи вкоротити. Глянеш? - запропонувала вона.
|
|
187 |
|
|
|
|
– Варта? В Фандаліні? – Келагар навіть трохи розсміявся, – Поки... Як тут кажуть? Поки ця курка не знесе золоте яйце, місцеві будуть відбиватися самі від усього, що на них скотиться з гір. Тут тобі не Невервінтер. І навіть не Лускан. Але я тебе почув. Не сумніваюсь що у випадку проблем, я зможу знайти вас... Ви, не те щоб непомітні.
Дроу показав на Сільдара після його пояснення нащо він тут взагалі:
– А дипломатами безпека не забезпечується. Принаймні, безпека від місцевої шпани. Вашого посланця скоріш за все зарізали і кинули десь в канаві, забравши все цінне.
* * *
Дальдарин не здивував. Ну може трошки. Валрел за короткий проміжок часу трохи змусила забути про те, які поверхневі "брати" насправді. Ну і хай котиться у Безодню. Менше слів про клятих Кореллонів чи ще яких там підступних ельфійських богів. Тож Можна було облоштовувати собі зручне місце, викорстовуючи рюкзак як подушку і відпочивати до Фандаліну. Тим паче що новий старий плащ дещо краще закривав очі від сонця – можна було лежати навіть на спині. І вже точно він не збирався возитися з дохлими конями. Треба було обдумати подальші дії і куди йти у Фандаліні, як знайти Халію. І тут Келагар стикнувся з тим, що простіше за все, буде спитати в трактірі чи в магазині.
От жеж... Хоча може так і краще. Нащо напружувати себе якщо можна не робити цього.
– А знаете що... Я передумав. Гадаю, мені з вами по дорозі. Принаймні поки я дещо не з'ясую.
|
|
188 |
|
|
|
|
Ще до відправки на возі у Фандалін з Сібо сталася одна річ. Ґвенн знайомила із свої конем. Неймовірної краси кінь з небесного плану. Друїд зачарувався його вродою, мимоволі згадуючи, що минулого разу це захоплення вилилось в холод смертельної небезпеки. Але то був монстр, вовк, ймовірно породження теж сильної магії, або якесь придбання покійного Кларґа. А цей же скакун для Сібо видавався святим, власне він і був святим породженням. Гном не втримавя і ласкаво поплескав його по крупі. І тут до нього звернулась паладинша. Сібо кинуло в піт, раптом він накоїв щось вульгарне?
Але ж ні. Врятована напівкровка подарувала Сібові посох. Хоча гном і розумів, що це трофей і він мав на нього права, якби осмілився їх озвучити від початку. Але цей жест Ґвенн був приємний. Друїд вклонився. опустивши голову і трішки похиливши туловище вперед. І прийняв подарунок.
Посох був довжиною зі зріст Сібо, що викликало труднощі. І ще відчувалась зла енергія. Вона пульсувала і хотіла вивільнитись на волю. Можливо саме тому Ґвенн передала саме паничку Босі цю магічну зброю? Друїд зможе прослідкувати, щоб вона не втрапила в лихі руки. Прийнявши посох, він вразодним рухом перевів його в горизонтальне положення. Тримаючи на одній рукі, він намагався звикнути до балансу ваги та довжини. Легке коливання, трохи сильніше. І от посох робить оберт на 360 градусів навколо руки. Сібо тільки і встиг вчасно піднятись на носочки, щоб землею не збити цей фінт. Так, цей посох не його тисовий спис, який з часом вже став третьою рукою гнома. Але практика та тренування з ним дозволять з часом майстерно використовувати вагу та довжину,щоб зберігати контроль над кожним рухом. Сібо спробував ще декілька рухів, перебираючи руками і вертячи посох навколо тіла. Це виглядало ефектно, але все ще достатньо незграбно і повільно. В цей момент Сібо прийняв рішення модифікувати свій спис до палиці, щоб відточуючи рухи на ній, навчитись користуватись і цим посохом. А ще треба було навчитись направляти злу енергію у вірне русло.
|
|
189 |
|
|
|
|
"Ну Хоар, ну йоб твою божу матір" - подумав Бодомар. Про свого покровителя він згадував лише коли був повний пиздець. Ну, або коли йому робили мізки нотатками. Хоча сам винен, нічого було чужих богів чіпати. Наче просте й надійне правило, що тут, здавалося б, складного? Але налажав. Тож паладин, сціпивши зуби, відмовчався. Принаймні цього разу. Від тризуба здоровань теж відмахнувся. Він не рятував Сільдара щоб претендувати на цю нагороду. А ось дивна поведінка Дальдарина його зачепила. Був же один нормальний, а тут такий поворот. До біса.
— Уходиш? Ну і пиздуй.
Забравшись на воза та взявши в руки віжки він окинув оком решту загону. Чи, бодай, нікого не забули? Ще б вранці він забив на, але тепер кожен меч був на рахунку. Чи лук. Чи шо там у них.
|
|
190 |
|
|
|
|
Дальдарин ішов собі, не обертаючись. Він був вищий, старший, мудріший, досвідченіший від цього людиська. Більш того - він був аристократичної крові, й із нього було досить того терпіння, що він виказав цій когорті волоцюг, подорожуючи разом із ними. В нього була своя мета, його кликав його Бог на виконання місії, що була набагато важливішою за супровід якоїсь провізії. Тим паче, якщо цей супровід додатково супроводжувався візитом до придорожніх гоблінських сховків.
Ельф сподівався, що дроу буде вбитий там гоблінами. Так, на підходах до печери він іще бився з цими недоумками, що не спекалися чорномазого ще в Невервінтері. І переповнився сподіваннями, що той кудись зникне разом із возом, лише підтвердивши лихість своєї натури. Але сталось не так: дроу не втік, і він вижив. Тож Дальдарину не було чого робити тут, серед цієї голоти. Його чекало відновлення Справедливості у відновлення спаплюженого вівтаря.
- Так, саме він. - підтвердив спогади Гвеннет щодо Ярно Сільдар. - Сподіваюсь в тебе самої буде нагода поділитись своїми юнацькими переживаннями. - підморгнув він напівельфійці. - Що ж до мого Тризуба... Річ, звісно ж, пам'ятна й цінна, але не в речах цінність, а в ідеях, які варто відстоювати й впроваджувати в життя. Ідеї ж Роксікерів щодо відновлення Фандаліну безумовно вартують того, щоб ватага цих молодиків та молодичок долучилася до її втілення, най і вартістю мого Тризуба. Що ж до дипломатії Альянсу Лордів... - продовжив Сільдар, відповідаючи тепер вже Келагару - Що-що, а наших посланців я б точно не назвав би безпорадними. І факт, що я втрапив у полон до гоблінів, не може бути підтвердженням зворотнього...
Отак, за розмовами, відпочиваючи на возі, пригодники без поспіху сунули в сторону Фандаліну, аж поки панорама цього містечка не відкрилася перед ними у всій своїй вечірній провінційній красі...
|
|
191 |
|