Крамниця та й сам крамар Ґвен сподобались. Так, тут не було зброї, і не купили б більшість їх трофеїв, але такі крамниці були супутниками мирних часів, а значить и саме містечко жило не погано. Гірше було б якби на кожному кроці тобі пропонували купити щербатого меча за пару мідяків, а от хліба було б не знайти.
- Звісно, друже, - паладинка прийняла своє золото, подякувавши пану Бартену, і простягнула кошель з ним Сільдарові, - як буде треба ще грошей чи чогось - кажи. І не наговорюй на себе, що не зробив нічого, ти прикривав нас і стріляв, того досить, а ще якби ти не прирізав того ведмежатника, то він би мене точно прибив, падлюка така. Тож не скромнічай, дядьку. Я тобі ще за сідло грошей винна. Бо зараз його продам, якщо ти тільки не хочеш залишити його собі.
Паладинка всміхнулась і легко плескала батька побратима по плечу. Глибоко в душі вона відчувала провину за те, що не змогла його захистити, і віддала б набагато більше ніж п'ятдесят золотих аби він скоріше оговтався.
- То як в пана йдуть справи? - звернулась вона вже до крамаря, - сподіваюсь, що Вокін все ж всміхається вам. Може як не зброю з обладунками, то сідельце купите? Маю хороші, не гоблінські, та ще й два, тож можу вступити. А взамін хотіла б придбати хороші сідельні сумки, і ще сушених яблучок і солоних сухарів он для того сивого вередуна, - жінка кивнула на коня, що як раз заглядав у вікно, - щоб він ті сумки погодився нести. Бо ото залізяччя до Лев'ячого Щита ще дотягти треба. І... може у вас знайдеться глечик гречаного чи липового меду, і пару жмень солі, та сушена трава полину? І пару солоденьких коржиків. Як не можем продать ті трофеї, то хоч виторг зробимо.
Ґвен кивнула і підморгнула Сібові, що вже теж встиг попросити того товару, що хотів. На відміну від гнома вона поговорити і поторгуватись любила.