"Ну Хоар, ну йоб твою божу матір" - подумав Бодомар. Про свого покровителя він згадував лише коли був повний пиздець. Ну, або коли йому робили мізки нотатками. Хоча сам винен, нічого було чужих богів чіпати. Наче просте й надійне правило, що тут, здавалося б, складного? Але налажав. Тож паладин, сціпивши зуби, відмовчався. Принаймні цього разу. Від тризуба здоровань теж відмахнувся. Він не рятував Сільдара щоб претендувати на цю нагороду. А ось дивна поведінка Дальдарина його зачепила. Був же один нормальний, а тут такий поворот. До біса.
— Уходиш? Ну і пиздуй.
Забравшись на воза та взявши в руки віжки він окинув оком решту загону. Чи, бодай, нікого не забули? Ще б вранці він забив на, але тепер кожен меч був на рахунку. Чи лук. Чи шо там у них.