В чомусь Ґвен Бодомара розуміла, і навіть співчувала йому. Той був паладином, а значить, на її думку, повз таку халепу пройти не зміг би навіть якби не було ніякої нагороди. Це зовсім не означало, що перспектива мала визивати в нього радість і ентузиазм. Напівкровка підняла брови, закусила губу, і з розумінням покивала здорованю. Їм обом тільки що перепало багатсько роботи.
- Ґандріх не винен в тому, що його з мапою викрали якісь злидні, - все ж зауважила вона, - винні злидні, якщо кого і лаяти - то їх. А ще краще звільнити Дверґа і зробити так, щоб ті засранці нікого більше не скривдили.
До здобичі напівкровку двічі припрошувать було не треба, і вона прийнялась перебірати купу немаркованного мотлоху, вибіраючи з нього якісь частини диковинного обладунку, явно жіночого, і складати їх осторонь. Ще й Сільдара покликала, уточнивши, чи треба йому щось зі знахідок, крім долі грошей.
- Те, що марковане, треба повернути власнику, - погодилась вона, - або, як не знайдем власника - то передати на добру справу. Латандер вчить Світанників допомагати ближнім дарувати надію. Він обдаровує, а не сварить.
Жінка всміхнулась і косо глянула на Бодомара. Вона поки не розуміла до чого той паладин приплів її покровителя. Якщо хотів пожартувати - то не вийшло.
- Ти впевнений?- слова Келагара Ґвенн занепокоїли, - Не думаю, що той Скляний Посох замість войта в Фандаліні, а його братчики тепер міська варта, того Лорди б не допустили. Та все ж та червона гвардія тут нишпорить і тебе шукає, раптом знайдуть, коли будеш один? Гуртом все ж легше відбитись.
- Та й, по-правді до тебе й варта доїбатись може, - жінка відвела погляд. То було прикро, та не визнати, що Келагарові на поверхні небезпечно, вона не могла, а кидати у небезпеці нового побратима - не хотіла, - Як будем разом - то я зможу пояснить і вартовим і войту, що ти з нами і не злодій. А будеш сам, та ще й ховатись - тобі не повірять. Вибач, та народ твій тут не люблять.