В дівочі балачки Бодомар не втручався, бо хоч й сказати мав що сказати, та вважав що словами тут не зарадиш. Лише власний досвід здатен змусити переглянути подібні погляди. І судячи з усього Гвен того досвіду таки відвідала, бо в цьому питанні була надто адекватна як для Латандерки.
— На кону не лише доля шановного Ґандріха, але, нажаль, й всього Узбережжя Мечей. Все набагато серйозніше, ніж здається. Якщо ж справа в нагороді, я думаю, знайдуться кілька світлих фракцій, що її нам запропонують.
— Говори, шо там за халепа вселенського масштабу. – До застережень білявки Бодомар поставився відверто скептично. Бо якщо щось надто важливе вдалося так легко просрати, то це, вибачте, пиздець, й винним треба руки повідривати. Буквально.
– Боги, сплющився вам той Посох. Ніби ви не знаєте про Фандалінську банду червонотаврованих і що він нею намагається керувати. І нам він потрібен щоб дізнатися конкретне місце де знаходиться Ґрол, бо має з ним якісь справи. Принаймні у мене немає ідей як його шукати в інший спосіб ніж вирвати інфу з Посоха. Це... Якийсь гоблінський хєр. Сидить собі в лісі десь, робить справи зі Скляним, не думаю що хтось з містян знає де. Хоча... Можна й попитати, може там з'явився хтось путній. Або шукати самим десь на північний схід від міста. Може за місяць і знайдете. Ну добре, за два-три тижні.
— Червонотавровані, говориш? – Настрій у паладина явно покращився, він навіть задоволено засміявся. – Ха! Та то ж просто чудесно! Значить далі нам в сам Фандалін, там треба буде одного чоловічка відвідати, можливо він нам і підкаже щось більш конкретне за північний схід.
***
Перебираючи лати задля перевірки їх комплектації та вартості паладин краєм ока бачив сумніви гнома. То монети візьме й покладе, то на фігурки дивиться як на цабе велике, ще й мотузки шорхається. Сам факт такої нерішучості дратував вояку. На війні така млявість не одне життя задарма згубила, й її потрібно було конче викорінювати. Тож хоч здоровань і спробував проігнорувати малого, повернувшись до свого заняття, та все ж це виявилося сильніше.
— Ну шо ти, млять, мнешся, як коза на виданні. – Гримнув Хмурий, не витримавши, але далі трохи пом'якшав: – Вподобав щось - бери. Заслужив же а не крадеш. Що залишиться - в Фандаліні здамо й також поділим, а з маркованим най подеста розбирається. І взагалі, краще заодно і решті їх долю роздай.
Сам Бодомар на грошову частку не претендував. Йому й так дісталися обладунки, які на його скору оцінку вартували мало не стільки ж як весь той бариш. І хоч сумлінь з цього приводу вояка не відчував, та все ж розсудив що по правді буде бодай чимось поступитися взамін.