На спіч Валрел Бодомар спершу хмикнув.
— Вчасно, все-таки, ми тебе знайшли. Їхали б на день-два пізніше, і ти б зараз переживала не за дотримання формальностей, а в кращому випадку за те як не понести від того вилупка. – Здоровань кивнув на тіло багбіра. – Це місце смердить від лайна, і його вичіщати треба, а не сортувати й пасочки ліпити.
- Ви шукатимете Ґандріха? - спитала вона нарешті, - Його дуже треба знайти. Я можу піти з вами? Я - одна з паладинів Латандера, тож обузою не буду.
— Обузою то ти, може, й не будеш, та питання свої криво ставиш. — Бодомар встромив свого меча в землю та оперся на нього. — Гендріх найняв нас вроздріб на достав товару. Не менше, не більше. Та й то не всіх, он, у ельфійки взагалі власні мотиви щодо зачистки цього схрону. Тож, якщо хочеш без коників допомогти в пошуках Гендріха, то нас стане двоє. — Хмурий погляд зупинився на Келагарові. — Можливо – троє. А ось решті ще слід визначитися. Та я гадаю що пройдоха Роксікер не поскупиться в оплаті послуг своїх визволителів, грошей там має бути достатньо.
Не треба бути провидцем щоб скласти два плюс два. Дроу був в тому замазаний по самі вуха і мав власний інтерес, який, судячи з усього, зараз співпадав з Бодомаровим. І навряд той пропустить таку слушну нагоду розібратися зі своїми справами за чужий рахунок. Та це треба було закріпити.
— Чумазий, якщо нам і далі по дорозі, то слід вже витягнути язика зі сраки і почати нормально говорити. Шо за Сцяний Посох та про якого короля була мова.
***
Те, що було марковано, слідувало б повернути власникам. Але Бодомарові возитися з цим не посміхалося, тож най цим займається Сільдар чи міська влада. А те що не марковано, то трофейне. І зараз паладин його оглядав. Тут, серед мотлоху й непотребу, грудою валялись запилені брудні лати, не вистачало лише подарункової стрічки. Бо лати то є лати. А поряд з ними - файний мечик. Досвідчене око вояки одразу примітило що зброя ця не далеко не проста...