Дяка світлим богам, стрільці та чародії відійшли назад. Нема чого їм робити у першому ряді, вовчисько то добре показав. А здоровенний дядько з мечем в свою чергу добряче показав пухнастому довбограю де раки зимують.
Далі можна було б піти від оборони, перегородити водоспадом місячного проміння прохід, а самим стати і зустрічати підсмажених свинойобів холодною сталлю вже за ним, та паладинка не знала, чи нема з печери іншого виходу, по-перше, а, по-друге, у болотяної наволочі могла знайтись хоч і всрата, але стрілецька зброя, що врятувала б їх від необхідності лізти у небесний вогонь, і завдала б шукачам пригод прикростей. Тож треба було йти вперед, у наступ.
- Вовк твій! - коротко кинула паладинка Бодомарові, - я додам вогню зеленим і доєднаюсь!
Ґвеннет підняла щита, і зробила ним жест, наче відпихувала когось від себе, та нікого перед нею не було.
- Най Світло освітить ті найтемніші душі! - вигукнула вона, і колона світла справді рушила вперед, щоб залити собою і гоблінську орду і її ватажка, і, нажаль одного з павуків, котрого паладинка вчасно не помітила.