Ґвен ніколи не підозрювала, що їй буде так важко вгнатись за гномом. Чи то поранення сказувались, чи гострі камінці, що раз за разом попадали під ноги, але Сібо вони з Сільдаром наздогнали лише біля містка, та й то тому, що він затримався, оглядаючи труп якогось гобліноїда.
- Ти тут один? - жінка зупинилась і перевела подих, дивлячись на хиткий місток. Не вірилось, що побоїще тут влаштував один маленький друїд. "І два великих леви" - виправила себе паладинка подумки.
- Я - Ґвенн. Ґвеннет Ланіган, паладин Володаря Світанку, - воїтельниця зітхнула, і додала, - хоч зараз, може, і не скажеш. А це Сільдар Холвінтер. Ми подорожували з паном Ґандріхом Роксікером, і дорогою потрапили в засідку до цих почвар. Дякую тобі, що прийшов за нами.
Жінка спробувала посміхнутись гномові, та посмішка вийшла якась бліда на її брудному обличчі. Раптом, щось впало їй в око і вона присіла, перехопила моргнештерн під щит, і витягла з-під зеленого покромсаного трупа великого, у свій зріст, дворучного меча.
- Це не гоблінська зброя, - прокоментувала вона, - де...
Ґвен хотіла спитать, де решта тих, хто прийшов з друїдом, бо вже було очевидно, що тут був не лише він з левами, та Сібо сам відповів на її питання, покликавши когось з тої сторони моста. І паладинці не залишалось нічого окрім як закинути меча на плече і знов побігти за малим, цього разу шатким мостиком. І вже на тій стороні вона зупинилась, як вкопана.
Сказати, що Ланіган не повірила своїм очам - то нічо не сказати. Побачити двох дроу було зовсім не тим, чого вона очікувала. Дружніх дроу вона ніколи не зустрічала. То ж гном привів їх у пастку? Ґвен проковтнула сухий комок у горлі. Ще один бій сьогодні, та ще й з таким супротивником вона знала, що наврядчи витримає.
Гном тим часом прийнявся лікувати дроу, а сама Ґвен змогла розгледіти, що друга дроу наче й не дроу зовсім, а щось інше. Ельфійка? Дивна компанія. Та хіба на рятівників скаржаться? Якщо це справді рятівники. Діалог їх Ґвеннет насторожував. Не те щоб вона була проти йти першою, але як розуміти це "наших"?
Надто багато надто важких питань для цього дня, тож Ґвен просто залишилась стояти і чекати на відповіді. І сподіватись на краще, для більшого сил вже не вистачало. Хотілось скинуть з плеча важкий меч і спертись на нього, та Ланіган надто поважала зброю, щоб тикати вістрям в кам'яну підлогу. Отже просто залишилась стояти, опустивши руку зі щитом. Якось воно буде.