Від довгої музичної партії, у дівчини перехопило дихання. Вона приспала майже усіх ворогів, та майже, це не той результат який вона очікувала. Кляте громидло похитувалось від чарів, але втрималося на ногах. Після чого слистнувся у бою з паладином. Останній наніс майже смертельний удар, та це було ще одне майже, від стійкого ворога. А Бодомар, мабуть, не побачив цього у темряві та отримав удару у відповідь. Але після цього, здається чари таки побороли розум гобліноїда і замахнувшись він відрубився, впавши прямо на свою зброю, від якої зламав шию.
Досі, глибоко хапаючи повітря, єльфійка огляділась і не побачивши більше стоячих на ногах ворогів кинулась вслід за втікаючим Калегаром, знайшовши його одразу за поворотом печери, прихиленого до стіни. В нього досі була та кошмарна рана (начеб-то вона могла просто зникнути), через що дівчина переживала. У її казках не було таких жорстоких бійок, а якщо були такі поранення, то смертельними. Тому вона одразу прилинула тремтячими руками до дроу, та заговорила.
— Ти як? Тільки не вмирай, чуєш мене? Зроблю що хочеш, тільки не вмирай, чуєш мене? - Перехвильований голос тремтів, як і її руки, якими вона торкалась тіла біля рани та піднімала його лице, щоб перевірити погляд. Насправді вона в медицині розбиралась не дуже, тому нічого і не перевіряла, а просто не думаючи робила і казала так, як це робили у книжках.