- Так, звісно, бери, - Ґвенн простягнула накінечник списа Сільдарові, - з ножами ти завжди бів вправніший, а це ж майже ніж.
Жінка вимучено посміхнулась, і знов подивилась на свою поробку.
- Не виходить, - зітхнула вона, - та й, мабуть, і не спрацює. Я не настільки добре кидаю всяку хрінь. Треба кращий план.
Ґвенн задумалась, перебираючи пальцями мотузку і вивільняючи камінь. Між її брів на мить пролягла глибока зморшка. З мотузки, уламка списа та камінюки Ґвен почала майструвати щось на кшалт булави, а чи й ранкової зірки. Паладинка ще не знала, що з того вийде, але їй теж була треба якась зброя.
- Заради Латандера, ніколи не думала що буду прив'язувати камінь на палицю, наче якийсь гоблін. - зітхнула вона, - Допоможи будь ласка знов. Це вже мабуть остаточно.
- І... Здається, знаю, що ми можемо зробити, - врешті решт паладинка на щось рішилась, - сховаєшся за отим сталактітом, - Ґвен кивнула на ту кам'яну колону, поруч з котрою зовсім нещодавно сама потерпала від ведмежатників. Я виманю того здорованя сюди, наверх, і спробую прив'язати до місця. На це в мене ще має вистачити сил, та не знаю скільки то його протримає, може й взагалі не втримати... Коли лози його прив'яжуть - маємо зайти з двох сторін та бити покидька, поки не вирвався. Навіть як вирветься, захищатись одразу від двох, йому буде важко, до когось спиною та й повернеться. Підходить? Тоді... Скажи мені як буде гоблінською "свинойоб"? І не кажи татові, що я такі слова знаю.
Ґвен нервово фиркнула, стримуючи сміх. В неї знов був план, і він знов був до чортів ризикованим для них обох. Та все ж кращим, ніж сидіти на місці і чекати гоблінського милосердя.
Дочекавшись поки Сільдар буде майже на місці, Ґвен і сама рушила виконувати свій план.
- Агов, ти, Čeatsap! - вже не ховаюсь, Ґвеннет вийшла на як їй здавалось зручне місце біля сходів і окликнула Ведмежатника на підземному наріччі, вставивши гоблінською лише нове вивчене слово, - Загубив когось, Čeatsap? То піднімайся сюди, шо ти там ото дрочиш? І хтось з нас когось видере.
Зробивши зухвалий жест, паладинка всмыхнулась. Жереб було кинуто, і слова, такі ж древні як самі ельфи, чи клятви друїдів, як її власні клятви були готові зірватись до з її вуст колисковою "Баю-баю-баю, до Землі приймаю, баю-баю-баю міцно вас тримаю, баю-баю вам від Чорнобаю".