Тімора не може посміхатись вічно і везіння Ґвен почало закінчуватись. Необережний крок, гострі камінці попали під босі ноги жінки і вона, ні, не скрикнула, але спіткнулась, і штовхнула ще більший камінь. Цього вистачило щоб привернути увагу гоблінів, дарма що зайнятих приготуванням свого їдла і балачками.
Паладинка вже не ховаючись кинулася до їх з Сільдаром речей і схопила свій меч і щит саме вчасно. Як раз тоді, коли гобліни добігли до неї. Одна проти двох, боса і в рваній сорочці, півельфка навряд виглядала серйозною загрозою, якби не хижа посмішка з якою вона зустріла своїх ворогів, стаючи в бойову стійку.
- Ну що, курви, до герцю?! - рикнула білявка, повертаючись спиною до сталактіта.
Крок, випад, прикритись щитом. Босі ноги легко переступали по кам'яному крошеву, але тої болі Ґвен не помічала. А зі щитом, зі щитом вона, здавалося, народилась. Ще випад, удар, ще один, і підступний товчок вже щитом, перед тим как зробити крок назад, прикриваючись від другого гобліна сталактітом. Ґвен знала, що мусить справитись. Будь що мусить. Від цього залежало навіть не її власне життя, а ще як мінімум двоє.