Валрел уважно поглядувала на колихання мотузкового містку, та її брови хмурились від побаченого. Варги вже повтікали далеко вперед, що ніхто з авантюристів їх вже не бачив і скоріше всього вже накинулись на гоблінців. Вона хвилювалася за цих собачих. НІ, ні як за милих тваринок, а за те, що вони можуть і кінчитися ще до її прибуття. Сумніви роздирали серце, бо вона вважала, що зеленошкірі не тримали б цих звіряк, якби не могли б їх приручити при нагоді, або і зовсім перебити.
— Не подобається мені це. Нікого немає. Ми повинні поспішати, поки псяки відволікають гоблінів. Бо якщо вони кінчаться ще до нашої появи, в нас не буде ніякої переваги. - Потім вона повернулася до Келагара, та звернулася конкретно до нього. - Слухай наказ, служко. Йди уперед та веди нас прямо за цими тварюками. І тоді, я можливо пробачу тобі вихідку з фарбою. - Після чого, помахом руки вона підкинула частину свої чудесних локонів. Перед такою красою не кожен мав супротив, чим дівчина і користувалась, надихаючи чоловіків на геройські вчинки.