За спиною Калегара повстала кремезна постать з закинутим на плече двуручем.
— Сонечко в голову пригріло? — Похмуро зауважив Хмурий на саркастичну діхотомію від темного ельфа, проте на цьому й зупинився. Здавалося що Калегар вподобав білявку, а провокувати таких чортів перед їх пасіями - напрошуватись на бійку. Хоча Бодомар і був певен що у їх випадку це було б більш схоже на побиття, але все ж поки вухатий вів себе більш-менш пристойно, особливо як для дроу, то й виховувати його було особливо і ні за що.
— Полегше, панночко, з такими обіцянками, бо темновухий і справді стребує свою нагороду. — Реготнув паладин. Як він зрозумів ельфійка зовсім не тямить що тут відбувається, тому й допитувати її сенсу немає. Краще вже представитись та розвіяти підозри.
— Мене кличуть Бодомар Хмурий, зеленого здорованя - Яків Підмогильний, шерстяного медолюба - Сібо Босі, а пути тобі розрізав Калегар. Вони зі мною. – Остання фраза пролунала ніби виправдання за сумнівну компанію. Ще й Даль так невчасно відлучився. – Тебе не скривдимо. Проте щодо супроводу доведеться почекати: ми ще не закінчили з цим місцем. Можеш заждати тут або скористатися нагодою для своєї маленької помсти. Раз вже взялася за зброю.