Нікому не побажаєш оклематися у полоні зі зв'язаними руками й ногами. Ще й без очей, чи можливості спілкуватись. Але залишили хоча б вільними вуха. Вона почула те, як мова якихось ворожих створінь стихла, потім була мова і якийсь звір. І хто це міг бути? Рятувальники, або саме ті, хто її викрав? - Думи роздирали голову єльфійки. Не так повинні починатись пригоди героїв. Чи може це, іспит для неї? Тоді це саме те, що вона шукала. Гідний супротивник для легендарної битви, хоча і слова його були, не настільки гідні. Рабиня, або смерть? Це ще більше обурило дівчину, ніж потрапляння у полон. Як тільки її руки стали вільні, вона першою дією звільнилась від кляпу та голосно вдихнула не саме свіже печерне повітря. Наступним зникли пути на ногах, а вона звільнила очі й побачене її з однієї сторони вразило, а з іншої порадувало.
— Ах ти клятий дроу. Я так і знала, що тільки такий підлий єльф міг підкрадатися зі спини та викрадати прекрасних дів! - Звільнившись та вимовившись, вона одразу підхопилась і витягнувши руку вказала пальцем в обличчя розбійника. - Було б у тобі хоч щось людське, ти допоміг би дамі врятуватись і довів до міста, і тоді! - Дівчина обернулась і поклала одну руку на серце, а іншу підняла до гори. Вона активно жестикулювала і говорила нарочито пафосно, нібито в театральній постановці. - Можливо отримав би почесну нагороду, поцілунок прекрасної діви. Та ти, справжній злодій і мій обов'язок перемогти тебе. Готуйся, бо Валрел чарівна подолає тебе... - На недовго дівчина замовкла, не знаючи як назвати чоловіка перед нею. - Тебе! Владику печер та... диких звірів з моїм... А де мій?.. - Єльфійка потягнула руку до поясу, де повинен був бути її меч, та рука хапала лише повітря. - Чорт, та де ж? Почекай хвилинку. - Вона знову обернулась і кинулась до груди хламу, де сама недавно сиділа. Встав на четвереньки, вона не задумуючись виляла своїм задом та копошилась, поки не знайшла своє спорядження зі зброєю.