Доки ведмідь показував який він вправний художник та малював на землі свої матюки, у бодомарових вухах відлунали слова. Ох вже ж ці ельфи: і як він тільки там розгледів гобліна? Знову.
— Не можна залишати ворогів позаду. Впевнений що впораєшся - зроби це тихо. Бо якщо я піду, той волатиме на всю околицю.
Не те щоб Хмурий був проти зробити все гучно та помпезно, і навіть вважав що урочиста кара краще тихої, проте був змушений й міркувати про решту загону. Все-таки справа спільна. То нехай хтось більш спритний проллє трохи гоблінської крові, а паладин його благословить. Фігурально, звісно. Бо божественну магію на таке зась марнувати.