— М-О-Ж-Л-И-В-О, — клишоногий Босі незграбно виклав гіллям та листям символ друїдський перед Підмогильним, що виражав невпевність думки.
Бодомар схилився над імпровізованою аплікацією:
— Що за матюк?
***
Поряд крокував ведмідь, і Бодомар раз за разом звірявся з ним, чи у тому напрямку вони йдуть.
Паладинським впевненим кроком чоловік заглиблювався у ліс, час від часу відмахуючись від набридливих гілок, що так і норовили поцілити в око. З його зростом він мало не у кожній прогулянці по лісовій стежці відчував себе першопроходьцем. Принаймні на рівні голови - там рослин рідко хто тривожив, тож вони часто спліталися, звично пропускаючи мандрівників під собою. Він намагався бути пильним, проте кляті зарослі виявилися проти, аж доки щось підозріло не хруснуло під підошвою.
— Трясця. — Лише й встиг сказати на диво спокійним, мало не приреченим тоном Хмурий.