—Нехай грають на нашому полі
— Вони вже грають на нашому полі. Айда!
А кишеньковий то, виявилося, з зубами. Хоч ікла й не мечі, та й ведмідь - не собака. Галасу наробити може, он як хустко вперед побіг. Бодомар явно не встигав за чотирилапим перевертнем. Але гордість на межі з пихою штовхала чоловіка вперед та змушувала звертатися до божественної магії. Подібне марнотратство можна було б виправдати тим що чим швидше гобліни поляжуть, тім менше лиха встигнуть накоїти. Ось, наприклад, один з шалених списів неприємно вдаривший по стику пластин - чим не привід для того щоб пришвидшитись? Проте насправді Бодомар просто не хотів відставати. Гординя та пиха.
Паладин зник, залишивши після себе лиш силует, який вмить розвіявся по вітру. Зник щоб з'явитизя за спинами у бідолашних гоблінив, та, напару з кишеньковим медведем, чинити суд та виносити сталевий вирок для розбійникив.