Ах ви ж чорти волохаті!
Не гаючи часу паладин зблизився з ворогом що наважився вийти на дорогу. Руки самі почали проводити комбінацію, вимуштрувану роками. Спершу швидкий хльосткий діагональний випад знизу вгору, залишивший на зеленому тільці рубану рану. Не смертельно, проте й приємного мало, а головне - біль заважав зреагувати на наступний, головний елемент маневру. Той послідкував одразу ж. Бодомар, розвернувшись довкола власної осі, на відмашці, щоб не втратити й крупиці інерції, могутнім ударом обрушив на гобліна свій дворуч, розполовинивши того разом з обладунками. Кров оросила дорогу та бодомарові чоботи. Останній, добиваючий, був вже зайвим, проте без нього ця кривава симфонія не була б цілісною.
Задоволено закинувши меча на плече, Бодомар щосили прогорланив:
— Ласкаво просимо до пекла, виродки!
Для цього чоловіка покарання злочинців було мало не найбільшою втіхою в цьому брудному світі, і він не приховував отриманого задоволення.