Після того, як всі питання були вирішені, сержант провів усю компанію аколітів у капітанську каюту, де їх чекала ще одна вечеря. "Треба було раніше розкрити карти" - подумала Вольха, бо вечеряючи в загальній столовій вона з апетитом з'їла цілу порцію. Після Ендріта дівчина взагалі перестала перебирати харчами, бо голод не тітка, а їжа навіть якщо вона не надто смачна необхідна для виживання. А тепер їй прийдеться повторити подвиг і знову шось їсти. Втім, це краще ніж сидіти голодній, та й завжди можна піти проблюватися в туалет. Якось переживе.
Слухаючи відгук сержанта про їхнього капітана Вольха ніяк не могла собі уявити що побачить в його каюті. А подивитись там було на що. Поєднання звичайної каюти з дикарськими мотивами вразили навіть звиклу до всякого Вольху. Але величезний дерев'яний стіл, шкіри диких тварин, стопка інфопланшетів поруч з інкрустованим дорогоцінним камінням срібним кубком, дикарські узори на металевих стінах і колекція дикунської зброї, але все це було всього розмитою плямою поруч з лицарськими латами, які стояли в дальньому кутку поруч з ліжком. Звісно навіть найкрутіші лати у порівнянні з силовою бронею - просто дурниця, але справжні знавці розуміють, що зроблені на дикій планеті примітивним способом лати можуть коштувати навіть більше ніж житло на середніх рівнях улья.
Капітана звали Гриф, і від його пафосу у Вольхи зводило зуби, вже через 10 хвилин розмов про його високий рід на Ендріті, його бойові досягнення і лицарський кодекс честі, адептці вже хотілось взвити, але зібравши свою волю в кулак вона старалась підтримувати світську бесіду, мило посміхалась, робила вигляд що їй надзвичайно цікаво і показово картала долю, що вони розбилися не в володіннях роду Грифів, бо їй неймовірно цікаво було б познайомтися з безсумнівно чудовими і благородними людьми, які мають честь бути його родичами.
Капітану явно лестила увага дівчини, тому підливаючи собі амасєка Гриф дедалі більше захоплювався своєю розповіддю, було помітно, що в нього давно не було таких вдячних вух, тому адепт не довго думаючи вирішила скористатися хорошим настроєм капітана і залагодити ще одну справу яка не давала їй спокою з моменту як вони ступили на борт корабля.
- Капітане Гриф, а скажіть, чи правда, що справжні лицарі не можуть відмовити дамі, якщо та щось в них просить? - включивши кокетливу дурочку і мило посміхаючись спитала Вольха.
-Ги, якщо тільки дама не просить зрадити Імператора. - відповів вже порядком підвипивший капітан і підморгнув дівчині.
-Якщо дама простить зрадити Імператора, то єдине що справжній лицар може зробити для неї - це знести їй голову, надіючись що смерть зможе викупити її провину перед Богом нашим. Але я ніколи не попрошу у вас про таке, натомість у мене є маленьке, але ну дуууууже важливе проханнячко. Ви ж тут самий головний? Правда? Ви можете наказати, щоб мені видали лазган з трьома комплектами батарей. Ну будьласочка, мені дуже дуже треба. Я знаю що я тут у повній безпеці, завдяки вам, але це питання честі. Для вас це дрібниця, а мені ну дуже треба, будь ласка, будь ласка, будь ласочка!
Почала канючити Вольха, навмисне кривляючись як маленька капризна дитина, яка випрошує червгову іграшку, яку щойно побачила у вітрині і про яку забуде, як тільки та опиниться на купі інших таких же дорогих іграшок. Її тактика спрацювала, лестощі у поєднанні з кокетством завжди діють на самозакоханих дурнів з дефіцитом уваги, кому як не Вольсі було про це знати. Капітан посміхнувся, сказавши, що не може відмовити в такій забаганці милій леді, а тоді встав, підійшов до дверей і наказав одному з охоронців принести зі складу лазган колишнього кліріка, який ним і за життя ні разу не користувався, а тепер він йому тим більше не знадобиться і, повернувшись за стіл, почав говорити з Октусом на тему переваги мечів над іншою зброєю.
Вольха тим часом напружено чекала прибуття лазгана. Вона намагалась сформулювати в голові слова вибачення. Те, як вона повелася по відношенню до Арша не давало їй спокою, там на планеті їй здавалося, що цьому дикуну не місце серед них, але сцена з горбуном, який був готовий швидше вмерти, ніж залишитися на цій планеті, як і ошарашений, але абсолютно щасливий і частково розгублений погляд Арша, який здавалося ніяк не міг повірити, що він летить до зірок, і зневажлива мовчанка всієї команди, все це гнітило дівчину і не давало їй спокою. Тому вся сьогоднішня вечеря з командиром була для неї шансом, щоб виправити ситуацію. Ні, Вольха не переосмислила своє ставлення до життя, але зрозуміла наскільки огидно вчинила і хотіла зробити хоча б щось, щоб вибачитись і подякувати іншим аколітам. Тому, коли гвардієць заніс лазган і передав його їй, Вольха глибоко вдихнула і встала, щоб сказати одні з найважчих слів у своєму житті. Звичайно, вона могла це зробити втіхаря, виловивши Арша десь в коридорах корабля, але принизила вона його при всіх, а значить і вибачатися потрібно було так само:
- Перш за все, я хочу подякувати всій моїй команді за те, що не дали мені здохнути в таких складних умовах, хоч я і була нестерпною обузою, тільки зараз будучи в повній безпеці я усвідомлюю скільки небезпек мені вдалося уникнути завдяки вам.
Але крім подяки - я мушу вибачитися перед людиною, яка неодноразово рятувала моє життя і у відношенні до якої я поступила підло і некрасиво. Арш, вибач мене, будь ласка. Я навіть не уявляла наскільки важливим мав стати цей політ до зірок для тебе, я була самовпевненою тупою сукою, коли спробувала вирішити за тебе чи потрібно тобі це чи ні. Але зараз я розумію, що поступила огидно і мені соромно перш за все перед собою, і Октус був правий, я обезчестила себе вирішивши, що маю право вирішувати за більш достойних за мене людей, тому я прошу вибачення в тебе і у всіх членів нашої команди за свою гидку поведінку. І прошу тебе прийняти в подарунок цей лазган, в знак мого вибачення. Тепер я розумію, що ти як ніхто заслуговував відправитись на цьому кораблі до зірок. Я не знаю чи захочеш ти відправитись з намми далі, чи виявиш бажання служити в цьому полку, але що б ти не вирішив, тобі буде потрібна персональна зброя, щоб посилено тренуватися і стати одним з кращих воїнів не тільки Ендріта а й усього сект... й усіх зірок...
Опустивши погляд в підлогу, адепт підійшла до Арша і простягнула йому зброю. Дівчина не наважувалася подивитись дикунові в очі, а її щоки палали після сказаних слів. Ця промова не була черговим вправлянням в красномовстві, Вольха щиро вірила у кожне сказане нею слово і не дуже стежила за стилістичними нюансами і тепер затамувавши дихання дівчина чекала його реакції, побоюючись, що той просто проігнорує її слова.