- Так і так, - кивнула Аріса Сергію у відповідь, підтверджуючи обидва ствердження про її власні слова.
Вона зітхнула, склала руки на грудях і відвела погляд у бік. По дівчині було видно, що вона дуже стомлена і їй, мабуть що, не дуже хочеться багато говорити, але, схоже, вона краще за Ранко могла все розповісти, а комусь із них двох це потрібно було зробити, як і відповісти на всі питання, що виникали у нових мешканців тіл їхніх подруг.
- Ми поповнюємо магічну енергію, тобто ману, за рахунок позитивних людських емоцій, спрямованих на нас, поки ми у хеншині. Чим сильніші емоції - тим більше мани. Найсильнішими емоції стають, коли ми приходимо людям на допомогу. Не обов'язково для цього вбивати нечисть, хоча перемога над потворами з потойбіччя - це майже гарантоване відновлення усієї сили. Щоби трішки поповнити ману, достатньо зняти кішку з дерева чи просто попозувати на камери, приймаючи різні пафосні пози, - красиве личко Аріси трохи скривилося, видно було, що їй це не подобається. Вона подивилась нарешті у вічі Сергію. - Тут у вас виникне інше питання: якщо махо-шодзьо - міська легенда, то чому ми дозволяємо нас бачити і знімати. Відповідь: Пелена. Або Парадокс. Або Патока. Називають по-різному, та ми це звемо Пеленою. Люди пам’ятають про нас, доки бачать, а через кілька хвилин, як ми щезаемо з їхнього полю зору, вони про нас забувають, і те, що було, їх свідомість сприймає крізь Пелену. Кішку з дерева допоміг зняти випадковий перехожий. Вогонь у будівлі загасили пожежники. Ніякого йоми не було, а стався землетрус. Гарні дівчатка у вбраннях чарівниць на фото - косплеєрші або що. До речі, можна не хвилюватися показувати у хеншині своє лице - Пелена і його змінює, тож рідні нас не впізнАють, коли побачать у чарівному образі. Власне, міські легенди тому і з'явилися, що дівчат-чарівниць в місті бачать, але ніхто нічого про них не знає. Але якщо ви розповісте про себе рідним у звичайній подобі, вони цю розмову не забудуть, тому це небезпечно.
Замість відповіді на питання Сергія-Акарі, як дізнатися власний запас мани, Аріса підняла праву руку, за допомогою іншої руки трохи закотила рукав, відкриваючи зап'ясток, стиснула руку в кулак і показала тильну сторону зап’ястя. На її шкірі був чітко видний малюнок, наче витатуйований - він нагадував іконку батарейки на екрані телефона, тільки дуже великого розміру, майже на весь зап'ясток. На іконці були риски і цифри від 0 до 100 з проміжком в 10. Наразі батарейка була повна приблизно на 35 відсотків.
- Це індикатор мани, - пояснила дівчина. - Він магічний, його можемо бачити тільки ми і контрактори. Щодо часу на освоєння... його замало, але є. Так чи інакше, ви потребуєте практики, тож для початку ми вам знайдемо когось слабкого. Але спершу нам всім треба відпочити і пережити те, що трапилось.
Коли Сергій с заплющеними очима прислухався до себе, він нічого не відчув. Нічого, що підказало би йому про його власний амулет. Тобто, амулет Акарі.
А от Юкі пощастило більше. Оглядаючи свої руки, вона помітила гарну каблучку, на якій був витиснений вогник, і коли її погляд зупинився на ній, вона раптово щось відчула. Але описати це відчуття не могла. Було лише розуміння, що це незвичайна річ і що вона їй чимось важлива.
- Так, це твій амулет, - помітивши погляд Чізуру, підтвердила Міядзакі. Вона вже закотила свого рукава і знову склала руки на грудях. - У Хасеґави це кулон-блискавка, у Ендо - сережки. Ключова фраза, як водиться, надто пафосна. Я вам її потім скажу, зараз не треба хеншинитись.
На словах про «цілий загін могутніх чаклунок» обличчя Аріси потемнішало, а кіт видав якийсь низький звук, схожий на фиркання. Здається, останні слова Чізуру та її повчання дівчина з фіолетовим волоссям сприйняла за образу, бо поглянула на Юкі з неприязню.
- Так, жила, недовго, і дуже давно, - з викликом відповіла вона, не відвівши очей. - А що б ти робила на моєму місці? Охоче вислухаю твої пропозиції.
Тим часом Віолетта (з котом, що не залишав її саму) вийшла з амбулаторного приміщення у звичайний медичний кабінет навчального закладу. Тут були стіл, стілець, крісло, ще одне ліжко, шафи з різноматніми ліками і лікарськими засобами. Крім дверей в амбулаторію, тут були ще дві двері: одні вочевидь вели в шкільний коридор, звідки долинали далекі голоси, а от інші, як запевнилась дівчина, коли їх відчинила, були саме до вбиральні, а точніше, до крихітного туалету, який тим не менше мав умивальник і дзеркало.
Якби не слова Аріси про її амулет, то Віолетта його, мабуть, і не помітила би, принаймні не вивчивши себе більш прискіпливо. Кулон-блискавка на шиї дівчини, сріблястий, вишуканий, був прихований під одягом. І від нього дуже разило магією. На відміну від Юкі, Паула в таких речах тямила, тому збагнула це відразу.
Коли Віо повернулася із вбиральні до кабінету, двері з коридора раптово відчинились і на порозі з'явилася ефектна, фігуриста молода японка в халаті медсестри і в окулярах.
- Йо! - привітала вона Віолетту помахом долоні, обводячи пильним поглядом з голови до ніг. - Рада бачити, що тобі вже краще. Як ся маєш? А як інші?
Вона попрямувала до відчинених дверей амбулаторії, щоби туди заглянути і теж помахати дівчатам.
- Бачу, живі-здорові, от і добренько, - посміхнулася жіночка. - Що ж ви людей лякаєте, невгамовні? Знову мені в звіті щось вигадувати, о-ох, я вже втомилася від ваших пригод, - закотила вона очі. - Та й нехай. Як самопочуття? Вам пігулки якісь потрібні?