- That's some... weird kind of the afterlife, - відізвався Сергій, запнувшись посеред фрази від звуків власного голосу. - Ох, хай йому грець... А ще тепер я знаю японську. Ну, хоч не кун-фу...
В голові відчутно паморочилося, але чоловік повільно, прикладаючи зусилля, зумів сісти на ліжку, роздивляючись незнайомі обличчя дівчат навколо. Фіолетове волосся, японська мова, потвори, біси і оні, яких треба перемагати, загиблі подруги... Цей світ що, створений за канонами аніме? Не те, щоб він дивився так багато "тайтлів", але бувало, та й в інтернетах нерідко згадувалися подібні. Але головне - це контракт. Він згадував, як домовлявся про щось... із кимось... Але домовлявся, це точно, і лише після цього продовжив свою фантасмагоричну подорож - як виходить, у нове життя? Рідню жаль, сумувати будуть... А ще тепер у нього дівоче тіло, і від цього відчувається якась дивна віддаленість від ситуації - наче він хоч і тут, у цій лікарні чи медкабінеті, але водночас все це відбувається не з ним, а з кимось іншим. З його... персонажем? Якби ще не ця втома і не головний біль...
- Я пам'ятаю контракт, - нарешті відповів він дівчині з фіолетовим волоссям, потираючи скроні і водночас намагаючись хоч приблизно зрозуміти, скільки оригінальним тутешнім "персонажам" років. - Але не пам'ятаю, про що він.