Від Тарасового закляття Вітерець на мить матеріалізувалася, посмішка її змінилася на гримасу жаху, а замість звичного смішка з горлянки вирвався крик сповнений болем. Потоки вітру в її тілі помітно ослабли, й мало не змінилися на повний штиль. Вбити Вітер. Жрецю це майже вдалося.
Гладіатор же довірився удачі і вона відгукнулася на його поклик так, ніби сама Тімора була його давньою фанаткою. Тіло Варгуза вкрилося напівпомітним сяйвом. Проте таким воно було лише для решти авантюристів, а ось елементалів змусила віджахнутися. Не зрозуміло що саме вони побачили, але воно їм явно не сподобалось. Особливо помітно це було по Водянику, до якого напіворк наближався впевненою ходою.
Втілення Сяйвя м'яко парило над землею, поволі рухаючись уперед. В її долоні почало концентруватися світло погляд цілив у Ждова, і в останню мить, коли снаряд вже майже зірвався, дорогу їх перегородив активно гупаючий уперед кам'яний голем. Руку довелося відвести, й пекельний промінь пролетів значно вище цілі.
Темрява теж обрала собі ціль. Ніхто, окрім Сета, не бачив як почвара, що ховалася всередині чорного туману, замахується. Й будь для кого цей постріл виявився б несподіванкою, окрім драконолюда. Сет все бачив. Але інколи бачити то замало. Вхилитися він не встиг, й від влучання його луска почала тьмяніти. Чародій відчув знайому стихію. Та окрім цього з місця влучання по його тілу щупальцями почала розповзатися темрява, прямуючи до горла...