Перший день підходив до завершення. Вони впорались. Вони втримались. Вони, врешті решт, вижили, й тепер заслужили на свій відпочинок. Краплі дощу, що тарабанили по крівлі, діяли заспокійливо, и згодом сон опанував кожного й кожну. Хтось бачив привидів минулого, хтось -марення нездійсненного, а для когось сновидіння так і не явилися. Прокинулись всі одночасно, ніби якась потойбічна сила вирвала їх з лап морфея всіх разом. Вихід зі склепу був вже замурованим, проте сходи кудись вниз все ще манили символом спіралі. Настав час рухатись далі.
Печери, вузькі коридори й широкі розщелини змінювались один за одним, поворот йшов поворотом. Кілька разів траплялись сходи, що вели то вверх, то вгору, проте нічого принципового не змінювалось. Час ніби застиг, й ніхто вже не міг сказати напевно скільки вони йшли, годину, дві чи цілу дюжину. Правда, один раз все-таки зупинились на короткий привал, що могло служити хоть якимось орієнтиром. Тому, коли група нарешті вийшла на широкий простір, це стало доволі несподівано. Сонце стояло в зеніті посеред блакитного нема. Ані хмаринки, ані пташки, лише гола безмежна блакить. Повітря стало суке й жарке. Коли очі звикли до цього сяйва то змогли оцінити нову обстановку. Пустеля, чи принаймні маленький її клаптик оточений високими скелями. То тут, то там серед пісків знаходились руїни - ніби залишки древньої цивілізації. А на тому кінці печери авантюристів вже чекали.
Першою з під піску, оросивши ним все довкола ніби вибухом, вирвалася жива скеля. Людиноподібна кам'яна брила, заввишки десь з два з половиною метри й низько посаженою головою.
Поряд з нею піднявся зелений паросток, який дуже швидко почав формуватися в жахливу деревоподібну істоту з кори й листя. Рухалась істота помітно повільно, проте надто довгі пазурі на руках виглядали вкрай небезпечно.
Трохи позаду спалахнуло Полум'я, й метаморфувало в палаючий образ. Повітря навколо цього елементаля помітно мерегтіло від високої температури, й навіть само по собі несло загрозу.
З іншого боку бурхливим вихром сформувався його антипод. Свідома вода переливалася з себе в себе, легко змінюючи свою форму, а на кінчиках її пальців виблискувала крига.
Далі, у сторінці, з характерним хлопком одномиттєво виникла ще одна дивна почвара. З тріском по її тілу бігали маленькі блискавки, вирували всередині та виривалися назовні поодинокими іскрами. В цілому й саму цю істоту не можна було описати іншим слово, я Блискавка.
Лівіше від усіх з'явилося ще одне маленьке сонце. Принаймні очам доводилося зіжмуритись щоб дивитись на нього. З жіночим тілом, довгим яскравим волоссям та такими ж сяючими полосами на шкірі та особливою концентрацією в долонях.
Там де є світло, приходить й Темрява. Потворний монстр піднявся з під землі й прийнявши людиноподібну форму не зупинився на цьому, й продовжив димоподібним туманом розростатися в усі сторони. Магічна темрява поглинала все все навколо, ховаючи в собі як ворога, так і все, що його оточувало.
Останньою була Вітерок. Лише на мить прийнявши форму молодої дівчини вона зі смішком розчинилася в повітрі, й лише невеличка гра піщинок могла зараз підказати де саме вона знаходиться.
Так починалася нова битва, й доки решта групи лише усвідомлювала те що відбувалося, найбільш расторопною виявилася гномка.