Гномка спершу прийняла криваве чудовисько, що вибігло, за ще одного монстра, але не встигла вона зі стоном підняти рушницю до плеча, як воно подало голос.
- Варгуз... Уф... Товариші, я боюся вас засмучувати, але мені здається, що ми зараз показали огидний результат. Якби ви не були чудовими бійцями - нас би зім'яли і зжерли.
Гномка втерла з чола піт. Найбільше вона була розчарована сама в собі. Не побачила межі поля бою, взяла невідповідну зброю, а в пориві паніки витратила дорогоцінний заряд своєї рушниці. Справжній бій не смуляція, однак.
- Нам потрібно обговорити тактику, щоб наступного разу не носитися як ховрах по полю. Ви згодні? Я... я не змогла вам довіритися одразу, і багато в чому бій міг піти значно краще, якби я... - гномка винувато замовкла, ще раз оглянувши поранених та опустивши погляд. Сама вона була втомлена, але крові видно не було.