Він не йшов вперед, посилаючи замість себе вірних підданих, проте його знайшли, його дістали. Не встиг Кістяний Король отямитись від руйнівного обстрілу зі сторони гномки як в нього прилетіло знову. Спершу навколо спалахнуло магічне полум'я, а одразу після цього спалахнуло світло, й цвинтарного владику мало не розірвало з середини, після чого монарше тіло просто осипалося трухою. Король виявився звичайнісіньким скелетом, най і наділений кращими обладунками та владою над рештою.
Зелене світло, що перед цим мерехтіло мало не по всьому кладовищу, вмить згасло. Не минула ця доля ні нових скелетів, ні тих, що билися від самого початку. Вони просто попадали ніби ляльки. Як і подобає гарній нежиті. Несподівано впала двійка перед Варгузом, впала нова трійка перед залишками короля, впав і той скелет, що встиг пустити останню кров Тарасові.
Вітер вщух. Злива почала стрімко спадати, аж доки не перетворився у звичайнісіньку мряку. Плита зі спіраллю гучно здвинулася, відкриваючи прохід кудись далі. Стало, незвично тихо, а методичний стукіт дрібних капель лише доповнював цю картину. І на тому було все.