Цілеспрямовано і не дуже, але впевнено маневруючи по полю битви Барілко все ж продовжував трощити рядових скелетів. Від ударів його магічного спису кістки трощилися, а від полум'я осипалися пеплом. Сетрекхтар, відчувши пародію на розум у найближчому скелеті наніс тому ментальну атаку, змусивши затремтіти та струсити з себе зайві кісточки. Тарас кентаврові маневри все ж не оцінив, та вирішив не ризикувати своєю лисиною наодинці, й не переставши наносити шквал заклять відступив за межі цвинтаря, ніби дворовий кошак просочившись між вогняною кулею і стіною. І його переслідувачі розділились. Так один з них побіг зустрічати нову загрозу, що вторглася на межі цвинтарю, й спробував атакувати білозадого кентавра. Бригантина хруснула, але витримала.
Группа тримала дистанцію й вперто концентрувала свою увагу на звичайних скелетах, роблячи вигляд що нічого не змінилося. Мабуть робили вони це дарма, бо таки змінилося. Кістяний Король нарешті показав свою силу. Зелене полум'я в долоні загорілося сильніше, й знайшо відгуки у порожніх черепушках розкиданих по всьому цвинтарі залишках скелетів. Один вогник, другий, третій... Побиті й потрощені, розкидані й понівечені, вони почали збиратися до купи, і це не віщувало нічого гарного.
