Тарас та Барілко продовжували магією розкидувати вороженьок, проте цього разу їх дії втратили минулу злагодженість. Так дварф посеменив своїми короткими ногами до основної групи, а кентавр, напроти, допоміг Сетові залізти на свій круп та чкурнув у сторону містка. Причому зробив це так швидко, що земля з під його копит заляпала штани Ждова. І поки жрець Келемвора розбирався в якій же ситуації він опинився, один зі скелетів небеспечно наблизився до нього та націлив свого меча прямо в дварфове обличчя - куди вказувало татуювання. На щастя скелет поскользнулся, та удар з'їхав униз, ударивши по обладунку.
І тут на арену вийшов Він. Кістяний король. Заввишки з два метри та ще й з кістяною короною - він на черепушку був вищим за будь-якого зі своїх підданих, що оточили свого владику. Бо сила короля у свиті, а сила підданих у королі. Тіло цього велетня було вкрито элементами кістяного обладунку, а у руках він тримав такого ж кістяного меча - однак на вигляд то була більш ритуальна зброя, ніж діж практична. Володарь цього цвинтаря окинув поглядом залишки своєї армії, й підняв догори руку, в якій з'явилось зелене свечіння. Скрип з його зубів рознісся околицею. Щось буде...