Якби скелети могли у відчай, зараз був найбільш підходящий для цього заняття час. Кілька скелетів полягло у нерівній битві з глиняною ящіркою, й все виявилось дарма. Нова гармата нічім не поступалась попередній й скелетів трощила явно не гірше. Ще один кістяний воїн знайшов свій спокій поряд з Юзівзі.
У битві-за-склепом Варгуз під дією зілля розійшовся. Стіни вже не здавалися такими тісними а вороги - спритними. Всі камені, запущені в напіворка, пройшли мимо, а випади було заблоковано. А коли настав час йому йти в самому контрнаступ скелетів вже ніщо не могло врятувати. Від удару сокирою воїтелю відірвало руку зі зброєю, а накривши те, що залишилось, дубинкою, гладіатор почув хруст кісток. Ніби солома.
Жреців же впевнено намагалися оточити тим, що залишилось. Скелети знов спробували притиснути кентавра до стіни, а одному ще й вистачило наснаги поранити вершника в ногу. Барілко відчув як по його крупу потекло щось тепле.