Тиша раз за разом поглинала все навколо, і лише хмаринки на небі продовжували свої ліниві перегони, а їх тіні - єдине, що рухалось на цвинтарі окрім вас. Розділившись загін потроху заходив на територію кладовища. І якщо на вторгнення Варгуза реакції не послідувало, то варто було Бару з Тарасом опинитися в воротах як щось змінилося, й від цього стало трохи моторошно. Лише зараз, коли листя на деревах зашелестіло, стало зрозуміло що до цього моменту місцина перебувала в штилі. Тепер же здійнявя вітерець. Це не сильний, проте поодиноке найсухіше листя почало зриватися з дерев. Хмаринки також прискорилися, а зі сторони склепу й взагалі почали випливати їх темні скупчення. Якщо це й була картина, то зараз вона оживала.