Серед тюремників не пройшла ще пам'ять того як останній в'язень повернувся з-за Брами. Багато тоді їхніх було перевішано з його вказівки, тож з тої миті як Сетрекхар виявив волю прийняти участь у ритуалі, відношення до нього серед наглядачів стало ще більш неоднозначним. Принаймні ті, хто розумніший, одразу після передачі поквапились геть, аби він бодай боже не запам'ятав їх обличчя.
На викрики Варґуза з натовпу роздалися поодинокі переклички про шахрайство та зраду, а у відповідь їм залунали повчання зі сміхом. Азартні гравці прийшли й сюди щоб своїми очами переконатися у тому що їх ставка спрацює. Гвардієць, що стояв поруч з напіворком, зробив крок назад, та озирнувся у пошуках капітана. Той вже квапився щоб розібратися з ситуацією:
— Печери все розсудять, воїне.
Тим часом тривав огляд решти бійців. Тарас пройшов його швидко, а ось щодо підков Барілко відбулась навіть невеличка нарада, за якою все ж їх визнали невід'ємною частиною кентавра. Не оминула увага й темну гномку:
— Вибачте, пані, але це має залишитись ззовні. Такі правила. — Винувато заявив один з гвардійців, та обережно зняв з поясу Ювізі різець з долотом.
Решта черги минула спокійно, й ось ви вже переступаєте за Браму.
***
Ні після першого, ні після другого повороту темрява вас остаточно так і не окутала. Ви йшли вже доволі довго, але ані розвилок, ані дверей, ані бодай чогось на гладеньких мармурових стінах не було. Лице широкий одноманітний коридор та ритмічне цокання копит Бара супроводжувало ваш шлях. Проте, коли вже почало здаватись що воно ніколи не кінчиться, воно скінчилось. Світло ударило в очі, й ви в мить опинилися у просторій кімнаті. Проходу за стіною ніби й не було - лише гола стіна. Проте погляди ваши були насторожено прикуті до дивної особи, що непорушно дивилася у вас бік стоячи по центру приміщення.
Після тиші її слова також боляче вдарили у вуха. Басистий, глибокий голос, якому позаздрили й кращі королівські глашатаї, звернувся до вас. Здавалося ніби істота промовляла ці слова сотні й тисячі разів, так багато, що вони стали її частиною:
— Печери Спокути вітають вас, відважні авантюристи, й вдячні за вашу жертву. Я ваш Провідник. Зараз ви в безпеці. В цій кімнаті ви можете підготуватися до наступних випробувань. Далі йдіть за спіраллю. Не поспішайте але й не баріться. Двері відчиняться щойно ви будете готові. Алға.
З останнім словом дивне створіння зникло, так і не давши можливості задати йому бодай одне запитання. Однак, якісь відповіді могла дати вам сама кімната, а точніше те, що в ній було: невеликий стелаж зі зброєю, кілька солом'яних опудал, що слугували манекенами для обладунків, й одне з якихось, чомусь, мало на голові біляву перуку з косичками. Також стояли лавки з різним добром та столик з зіллями та згорнутим в трубку пергаментом, окремо, на підставці, лежав амулет у формі дивного ока.
Вихід же був лише один: дерев'яні, оббиті залізом подвійні двері, з великим малюнком червоною фарбою у вигляді спіралі. Й зараз вони були зачинені.
