Із широкою посмішкою на обличчі, що була більш схожа на хижацький оскал, Варґус підійшов до входу в печеру. Він був досить відомим гладіатором столиці, зробив кар'єру на ефектних бійках, здобувши прізьвисько "погрозливий", бо ж із, власне, харизмою, в нього були проблеми, навідміну від інших бійців. Що більш ніж компенсувалось жорстокістю.
Крупний молодий напіворк вирішив поставити все, що мав, на те, що він виживе. Так-так, серед багатіїв практикувались ставки на тих, хто йшов у печеру, віддаючи своє майбутнє на поталу Богам чи Демонам, тож боєц вирішив цим скористатись. У разі успіху він, звичайно, хотів отримати відповідний статус від держави, але додаткове фінансування ніколи нікому іще не завадило.
Чим більше ставок буде зроблено на його смерть - тим більше мав отримати Варґус, а, отже, зараз його задачею було показати "глядачам", що в їхньої невеликої групки шанси на успіх дуже й дуже незначні. Тому "типовий орк", оглянквши компанію, взревів на весь голос, чим достатньо привернув до себе уваги.
- Я що, буду в команді з цими кольорастими клоунами?!!! - прогарчав він риторичне запитання одночасно і до нікого особисто, і до всіх загалом. - Я люблю теплі кольори, а не холодні, а голубий якраз до останніх і відноситься. Дайте мені нормальних бійців! Не ящірок! Не коротунів!
Було б, мабуть, зайвим, казати про те, що "нормальних" бійців йому ніхто й не збирався давати. Та й це не було необхідно. Нехай пустоголовий нобілітет повірить, що з такою командою Варґус подохне швидше, ніж закінчиться перша доба...