Печери Спокути. Місце Сили. Джерело споконвічної загрози. Заточені за каменем духи, демони, і лише богам відомо хто ще. Навколо розкинулось процвітаюче королівство з повноводними ріками та родючими землями. Проте цьому своя ціна. Своя жертва. Кожні тринадцять років Брама-В-Скелі відчиняється, і монарх направляє туди сімдесят душ, щоб вгамувати кровожерливість ув'язнених сил. І так вже тисячу років. Легенда говорить, що настане той день, коли ніхто не подолає весь шлях, залишившись спочивати в підземеллі. І тоді мешканці її вийдуть на поверхню, та настане кінець усьому.
А ще кожному й кожній, хто пройде весь шлях, корона гарантує довічне довольство й милість. І до Брами йдуть. Йдуть збіднілі чи збезчещенні аристократи з надією відновити своє положення. Йдуть самовпевнені відчайдухи, які готові ризикнути життям заради мрії. Йдуть релігійні фанатики, яких все життя готували для цього випробування. Йдуть злочинці, для яких це - єдиний шанс уникнути шибениці. Багато хто йде.
Заходять десятки. Виходять одиниці. І в кожного своя доля. Деякі виходять понівечені чи зломлені, і топлять своє життя у вині й розпусті. Інші досягають там могутності, й потім займають видні місця при дворі. Але єдине що поєднує всіх їх - небажання говорити про те, що було в печерах. Боги не люблять коли розкривають їх секрети. Тому серед люду гуляє безліч різноманітних пліток та казок, які часто суперечать один одному, і правда безнадійно губиться серед них.
Сонце вже почало розганяти нічну пітьму. Настав той самий день. День, коли Брама відчинилася.
Перед входом зібрався натовп. Королівські гвардійці півколом відгородили від нього вас та інших добровольців. Гучно розносились розпорядження їх командира. Порядок та організація процессу - то його особиста відповідальність. Ззовні залишились роззяви, для яких це видовище лиш цікава забава. Залишились родичі та близькі тих, у кого вони є. Поряд тюремники збивають кайданки з в'язнів, які виявили волю податися до печер, та по одному передають їх стражам. Осторонь храмові служителі та жреці, що читають молитви та благословляють всіх бажаючих. Трохи поодаль - прості міщани, що чекають на традиційний початок святкувань, які триватимуть десять днів - останній термін, за який повинні повернутися всі, кому судилося. Вже встановлені столи, між яких метушиться прислуга та раби. Часу в них - доки до брами не зайде останній, сімдесятий.
Всіх гуртують по п'ять. Без зброї, без обладунків та іншого бойового спорядження. Печери самі дадуть те, що необхідно. Принаймні так кажуть. Першим, традиційно, зайшов особливий загін королівських гвардійців, яких багато років тренували спеціально для цього. За ними - п'ятеро синів нещодавно сконалого дворянина, що залишив їм у спадок величезні борги. Діти спокутують помилки своїх батьків. Потім інша группа добровольців, а за ними ще, й ще. Дехто передумував вже перед брамою, й його нашвидкуруч заміняли кимось зі ще свіжими слідами від кайданів. Ними донаберуть необхідну кількість.
Скоро ваша черга. Четверо незнайомців вже стоять поруч, і ви розумієте що ступите туди разом з ними. Гвардійці потроху підштовхують вас уперед, і зараз чудова нагода подивитися на сонце. Можливо, в останнє.