Обікрали. Обшманали. Наїбали. Серед білу дня. Чесного, в обмеженому сенсі, копа. І хто це вчинив? Інші копи. Вовки в овечих шкірах. Грана влада. Ніколи такого не було, і ось знову. Один Гаррі шарить. На таких стовпах як він і тримається цей клятий світ.
Проте, певно, тепер йому не заважатимуть покинути готель, хоча й сенсу цього робити вже немає.
ЕМПАТІЯ: Знову оце "офіцере"! Вона не поважає тебе!
— Друже, мені байдужесінько що там вона собі має. Бо знаєш що? Ось, послухай, сучечко.
І в голові Ейса заграв ідеологічно вірний шлягер:
Valerie you'd better love someone
Valerie you'd better need that too
Valerie you're as cold as ice
Valerie you'll have to pay the price
— О так, любонько, ви можете мені допомоги. — Детектив витримав гросмейстерську паузу, даючі змогу своїй та її фантазії заповнити цю нішу. — Води з аспірином. Побільше аспірину, якщо ваша ласка. Я повернуся за хвильку.
Зараз йому хотілося закинутись хоч чимось. Хоч вітаминками. Ефект плацебо має допомогти протриматися до того як Массаро знайде щось дієвіше. А поки він направився до охоронця. Хочеш, щоб тебе поважали - розберися з найбільшим. Або подружися. Ну, Або відхвати, але не втрачаючи гідності.
— Як справи, здорованю? Ти часом не палиш? Цигарка пану офіцеру зараз конче допомогла б в його розслідуванні. — З вуст Ейса це слово звучало наче титул. І так було правильно.