Кажуть що добре все, що добре закінчується. Не те щоб Соломон був не згоден з такою думкою, він просто радше прихильник течії, у котрій добре те, що не загрожує твоєму життю, майну та й взагалі спокійному життю. Але, як воно часто буває, біду на свою голову накликав гоблін сам. Принаймні в цьому він собі не брехав, що винен хтось інший. Нібито хтось з друзів його підбивав на це все. Чи доля. Чи ще якась невідома срака-пердяка, через яку його світла голівонька ледве не залишилася навіки і підземній каналізації.
Та якщо багато концентруватися на тому, що було раніше, можна проґавити той момент, коли майбутнє стало теперішнім і раптом виявиться, що ти своє майбутнє просрав. В прямому чи в переносному сенсах, в принципі, не так вже й важливо. Мабуть саме тому Соломон не задумувався особливо над минулим. Нема сенсу у рефлексії, якщо вона не приносить практичної користі. Зроблені висновки та здобутий досвід потрібно застосовувати у подальшому житті, а посипати голову попелом, думаючи про те, що сталося нема абсолютно жодного сенсу. Що було те загуло, як кажуть у народі.
Життя триває. Тому Кірхеман не зациклювався на чомусь одному, а продовжував робити те, що у нього виходило найкраще. Вчитися. Якось мама сказала, що руки у Соломона золоті, проте ростуть зі сраки. З цим було важко не погодитися. Тому що мало знати речі, потрібно ще практикуватися у тому, щоб втілювати в життя свої знання. А часу і терпіння на те, щоб син щось робив у Фаріди не було. Вона зазвичай одразу його відсторнювала зі словами «то ся не так робе, йди геть». Соломон особливо не пручався і йшов геть. Благо було що робити.
Вугільна гора була цікавим місцем. Цікавим промислом. Шахти, чомусь, завжди заворожували уяву Кірхемана. Те, як було опановано технології і можливість рити тунелі, добувати корисні копалини, підкоряти підземне царство. І те, як воно відповідало на втручання у свої володіння теж частково захоплювало. Цікавило. І от, нова подорож, нові цікавинки й все опиняється під загрозою через невідому хворобу. Всі бояться, всі евакуюються. Та ніхто не придає уваги дрібницям. Дрібницям, які дуже важливі у таких речах. Як колись, коли навчилися брати з собою пташок у шахту, бо ті швидше реагували на метан. Дрібниця? А рятувало життя цілої залоги! Тут же дрібницею виявилося те, що славнозвісний томат був якийсь не такий. Не схожий він був на той гриб, про який Соломон читав. Щось було не так. Що?
Добре що була енциклопедія. Все що треба було це спочатку знайти інформацію по дубовому томату, з ілюстраціями, а потім по опису того що їдять шахтарі спробувати знайти що ж за невідому хріновину вони споживають, замість звичного їдла.