В дитинстві Гаррі обрав для себе незвичні для хлопчиків іграшки. Його вибір впав на ляльки, а звичними напарницями в іграх - дівчатка. Цей факт, в купі з зовнішністю сина припустельників (а вуха йому прокололи ще на перший рік життя), мало не зробив його об'єктом насмішок. Діти ж бувають жорстокі. Та не такі жорстокі як вихователі-орки, що швидко поклали кінець всім образам.
А малюку Абеді просто було цікаво моделювати різноманітні побутові ситуації, перебираючи реакції та відповідні емоції, і доволі швидко його увага перекинулася на гравців замість іграшок. Йому ставало цікаво як поведуть себе інші, якщо його Крістофер* одружиться на Лілі, а не на Фібі, як того очікували? І як вони відреагують на... І чому, чому вони так реагують?!
Ось що викликало справжній дикий інтерес. Помічати, підмічати та перевіряти. І не можна описати ту безмежну ейфорію, коли Гаррі, серед темряви незнання хлопчина місцями починав розуміти та передбачати поведінку інших. Так Джеймс майже завжди тягнув ту тростину, що стирчіть, бо сприймав її найбільш габаритною. Соломон обирав ту, що була відхилена від решти, як найцікавішу. А Кайола тягнув найближчу до себе, ніби йому було байдуже.
Як і будь-яка дитина Гаррі мало-помалу перевіряв рамки дозволеного. А Коли знаходив, то, сам того не розуміючи, з наївною безпосередністю намагався обійти їх Першою та головною жертвою стала його вкрай ліберальна мати, а от прагматичний відчим, що читав малого як відкриту книгу, став неприступною скелею. З одного боку. А з іншою - найкращим радником та джерелом мотивації та спортивного інтересу. Вільям з цікавістю ставився до якостей малого, підтримував та допомагав їх розвивати, хоча й коли треба було, то й стримував.
***
Міцно тримаючи пса за чарівний повідок, що мав здатність змінювати свою довжину по бажанню власника, Гаррі спостерігав за цікавою ситуацією. Він вже розумів що малеча робить неправильно, проте сприймав все це як виставу чи навіть поле для гри. Йому була цікава поведінка учасників, та сама можливість на неї вплинути. І, якщо вийте, вчинити правильно.
— Дивись, Джине, яка цікава картина. Дядечко обронив гаманець, і хлопці підняли його щоб повернути. Це, Джине, дорий вчинок, і хлопці - великі молодці. Тому добрий дядечко, певен, вирішить якось віддячити їм. — Гаррі звертався до свого кудлатого друга, проте слова, проникали й в інші вуха.
Великий пес - то аргумент. Особливо якщо ти малий бешкетник. Вожак малої зграї виявився й найбільш кмітливим, і вихопивши гаманець у свого товариша, невпевнено протягнув того ельфу. Не відриваючи погляду від Джина. Старий ельф, звісно, собакою вражений не був. В його віці мало не байдуже на такі дрібниці. Проте стадний інстинкт - то сильна штука, і відкривши гаманець, він ніби заворожений запустив туди пальці... та швидко висмикнувши їх, захлопнув. Бо якого дідька, то його кроші, і вони йому потрібні. Ще якийсь малий гівнюк буде тут вказувати що кому робити. І ельф розлився лайкою.
Скориставшись слушною нагодою, діти закивали п'ятами. Ну і стадний інстинкт цього разу зіграв вже проти Гаррі - бо він побіг разом з ними, хоча й в інший бік. Але поки ноги бігли, Джим нісся поруч, думки малого припустельника були зайняті іншим. Це був бурхливий емоційний коктейль з захоплення та натхнення. Ось би повернутися та спробувати знову! Можливо, треба було назвати дядечка, не добрим, а справедливим, і тоді він би відіграв сцену до кінця?... Татко точно знає! Треба негайно йому розповісти!