О, ото діло. Тварюку забили, та ще й грошей заробили. Зараз Вукса трохи підлатають, буде як огірок, а завтра вже можна буде попертися на діло. Гару забрав кухоль, який наколядували, та й сказав старості:
— Барзо дякую. Ну, ми відпочинемо трохи.
А ще трохи встиг посперечатися з Хукіром. Але то такнічого сейозного:
— Змусиш нас перед кимось ще вибачатись, то води темні лиш знають, скільки від твоєї бороди на ранок лишиться волосся!
— Ой, іди в сраку, от що я тобі скажу. Веди себе нормально, та й буде нормально.
А потім пішов не в шинок, а шукати Вукса. От же ж бовдур, якби не був таким сильним, то легше було б забити. Хоча ні, от його якраз буде жаль, на відміну від інших партійців. А той вже встиг влаштувати цілу кумедію і треба було бігти рятувати мешкаців, поки орк не вирішив утнути щось іще.
— Вукс, ти бовдур! Я тебе полікувати хотів! Це ж не перший раз, а бодай тобі мізки на місце встали. Чого ти злякався?
Зилишилося гарно відпочити. Але з цією кумпанією Гару вже ні в чому не був впевнений.