— Ой тікать трєба, Хукіре, ой тікать... —Коли люди повиходили Зрадік спершу запанікував, а в голові почали майоріти дурні думки що вони чиюсь віверну завалили, і тепер з них спитають. Проте селяни замість очікуваного фестивалю зі смолоскипами та вилами влаштували оплески, і гоблін одразу ж змінив свої наміри. Півнем випнувши свою грудину та задравши носа він почав ходити довкола та поважно кивати місцевим.
— Віщай, даєш промову, капітане!
— Давай я! Давай я! — Зарепетував гоблін, та не дочікуючись згоди, заліз на віверну, дістав свою шаблю та почав розмахувати нею над головою. Проте він так і не придумав що сказати, дарма що рота відкривав, розгублено ковтаючи повітря. Тривала ця вистава недовго, і Зрад зліз, та сором'язливо дивлячись у сторону, кинув своїм товаришам: — Слідующій.